Ісус у Корані

Ця книга розповідає про пророка Ісуса (мир йому!) в Преславному Корані, звертаючи увагу на достовірні факти, які стосуються його місії із посланням від Аллаха до людей, спонуканням до віри й прекрасних вчинків, хто бажає пристати на прямий шлях.

ІСУС В КОРАНІ

عيسى عليه السلام في القرآن باللغة الأوكرانية

 

 

Д-р Абд ар-Рахман ібн Абд аль-Карім аш-Шіха

د. عبد الرحمن بن عبد الكريم الشيحة

 

Переклад з арабської:

EUROPEAN ISLAMIC RESEARCH CENTER (EIRC)

المركز الأوروبي للدراسات الإسلامية

& Андрій Шистєров

Перевірка:

Вадим Дашевський

 

WWW.ISLAMLAND.COM

 

 

ІСУС В КОРАНІ

В ім'я Аллага ар-Рахман (Милостивого), Ар-Рахім (Милосердного)!

Передмова

Перш, ніж розпочати нашу розмову про життя Ісуса в Корані – Іси (мир йому), ми б хотіли запропонувати Вашій увазі передмову, в якій буде описано створення людини і, взагалі, усього сущого, а також мету створення людства. У цій передмові йтиметься про сильну потребу всіх людей в духовній їжі, яка гарантувала б їм спокій серця. Ця їжа уособлена у віровченні, яке впорядковує всі сфери людського життя та направляє їх думки і бажання в одному напрямку. Ісламські закони гарантують збереження прав, людського життя, а також честі та майна. Ці закони прийшли до людей через інших людей, які донесли послання від Аллага. Такі люди називалися пророками та посланцями (мир їм усім).

Священний Коран є однією з небесних книг, зісланою Аллагом останньому із пророків і посланців Мухаммаду (мир йому і благословення Аллага). Коран також є завершальним небесним писанням. Цілком природньо, що це писання спрямоване до всього світу і придатне для будь-якого місця та часу. Воно є всеохоплюючим, тому що містить все, чого потребують люди для досягнення щастя як у мирському, так і у вічному житті.

Одним з питань, яке висвітлює Священний Коран, є послідовність подій, пов’язаних зі створенням і розвитком цього буття. Коран розповідає про це ясними словами, які здатен усвідомити і прийняти здоровий розум, вільний від забобонів, та неспотворена вроджена якість людини (фітра). Коран розповідає, що творцем всього є тільки Аллаг, у якого немає рівних.

Посланець ісламу Мухаммад (мир йому і благословення Аллага), який доніс послання від Аллага до людей, пояснив як починалося створення всього. У хадісі від Імрана ібн аль-Хусеййїна йдеться: “Одного разу до Посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага) прийшли люди з Ємену та сказали: “О Посланець Аллага! Ми прийшли до тебе, аби навчитися релігії. Ми б хотіли запитати тебе про те, що було на початку всього?” Тоді Пророк (мир йому і благословення Аллага) відповів: “Був Аллаг і не існувало нічого, крім Нього. Потім Аллаг створив воду і Свій Трон, і Його Трон був над водою. Потім Аллаг створив перо та Захищену Скрижаль і наказав записати в ній все, що буде, аж до Судного дня. Потім Він створив небеса і землю”.[1]

Таким чином Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) пояснив цим людям найважливіше, про що вони питали, і підтвердив, що тільки Аллаг є вічним. Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав: “Був Аллаг і не існувало нічого, крім Нього”. Це означає, що одвічно існував тільки Аллаг і нікого іншого не було. Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) навчив їх тому, що поняття абсолютна вічність притаманне тільки Аллагу, і нікому іншому. Ніхто з творінь не має такого атрибуту. Адже невід’ємною частиною божественності є те, щоб ніхто більше не був вічним. Аллаг в Священному Корані сказав, що вічне існування, в його всеохоплюючому і абсолютному значенні, притаманне тільки йому. Також Аллаг пояснив, що весь цей світ є створеним: до цього він не існував, але Аллаг створив його із нічого. Всевишній сказав:

Прославляє Аллага те, що на небесах i на землi, а Вiн — Великий, Мудрий! Йому належить влада над небесами й землею, Вiн дарує життя та смерть, i Вiн спроможний на кожну рiч! Вiн — Перший i Останнiй, Явний та Потаємний, i Вiн знає про кожну рiч!

(Сура "аль-Хадід", аяти 1-3)

Аллаг є Першим – тобто Вічним, у Якого немає початку. Тільки Він існував одвічно і ніщо інше не існувало разом із Ним. Тільки Йому належать всі атрибути досконалості і величі, а нікому іншому з творінь вони не притаманні. Аллаг сказав:

Творець небес i землi! Вiн створив вам дружин iз вас самих, а також створив худобу парами; так Вiн розмножує вас. Немає нiчого, схожого на Нього! А Вiн — Всечуючий, Всевидячий! Йому належать ключi небес i землi; Вiн збiльшує та зменшує надiл, кому побажає. Воiстину, Вiн — про кожну рiч Знаючий!

(Сура "аш-Шура", аяти 11-12)

Всевишній також пояснив, що ніхто і ніщо не може осягнути Його знанням. Все це вказує на велич Всевишнього – лише Він заслуговує на поклоніння. Отже, людина, яка поклоняється Аллагу, відчуває в своєму серці страх і смиренність перед Ним, підтверджуючи Його панування і божественність. Всевишній сказав:

Вiн знає їхнє минуле й майбутнє, а вони не здатнi осягнути Його знанням. І будуть вони принижені перед Живим, Сущим. І розчарується той, хто ніс тягар своєї несправедливості! А хто робив добро й був віруючим, той нехай не боїться ні несправедливості, ні образи!

(Сура "Та Га", аяти 110-112)

Все, крім Аллага, має свій початок і створено Ним. Аллаг Своєю Всемогутністю створив усе суще з нічого. Всевишній сказав:

Такий Аллаг, ваш Господь, Творець кожної речi. Немає бога, гідного поклоніння, крiм Нього! Як ви заблукали! Так само блукають i тi, якi заперечують знамення Аллага! Аллаг — Той, Хто зробив для вас землю мiсцем перебування, а небо – стелею. Вiн дарував вам образ ваш i зробив цей образ прекрасним. Вiн надiлив вас благами! Такий Аллаг, ваш Господь! Благословенний Аллаг, Господь свiтiв! Вiн — Живий, немає бога, гідного поклоніння, крiм Нього! Кличте Його, щиро сповiдуючи свою релiгiю перед Ним! Хвала Аллагу, Господу свiтiв! Скажи: «Менi заборонено поклонятися тим, кого ви кличете замiсть Аллага, вiдколи до мене прийшли знамення вiд мого Господа. Менi наказано пiдкоритися Господу свiтiв!»

(Сура «Ґафір», аяти 62-66)

Загальновідомою і невід’ємною частиною віровчення мусульман є те, що Аллаг створює те, що забажає, і робить те, що захоче. Ніхто не може не підкоритися або зашкодити Йому. Бажання Аллага неодмінно збувається, а Його накази обов’язково здійснюються. Всевишній сказав:

Твiй Господь творить, що побажає, та обирає, але вони не мають вибору. Пречистий Аллаг i Вищий вiд того, що додають ому в поклонiннi! Твiй Господь знає, що ховається в їхнiх грудях, i те, що вони вiдкривають.Вiн — Аллаг, немає бога, гідного поклоніння, крiм Нього! ому належить хвала в життi першому й життi наступному! Вiн вирiшує, i до Нього ви повернетесь!

 (Сура "аль-Касас", аяти 68-70)

Аллаг нічого не створює задарма і не залишає власні створіння без розрахунку. Будь-яке творіння в цьому бутті створене заради мудрості та здорового ґлузду – для виконання певного завдання. Іноді ця мудрість буває нам відомою, а іноді – ні. Сучасна наука довела взаємозв’язок живих організмів між собою, назвавши його “харчовим ланцюгом”. Також наукою було доведено зв’язок живої і неживої природи. Наприклад, вплив світла, темряви, сонця, місяця, ночі і дня на живі організми. Це лише те, що відомо нам сьогодні. А які відкриття ще чекають на нас в майбутньому? Преславний Аллаг, Найкращий із творців, Який сказав:

Воiстину, Ми створили кожну рiч згiдно iз передвизначенням.

 (Сура "аль-Камар", аят 49)

 

Глава перша: перші творіння

Коран – Слово Аллага, пояснює нам, як все було створено з самого початку: з нічого, за всемогутністю, бажанням та наказом Аллага. Всевишній сказав:

Творець небес i землi! Коли вирiшує Вiн якусь справу, то лише говорить їй: «Будь!» — i вона постає.

 (Сура "аль-Бакара", аят 117)

Посланець Аллага Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) повідомив, що вода – це перше творіння Аллага. Аллаг Своєю Всемогутністю створив воду з нічого і зробив її основою для всіх інших створінь. Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав: “Аллаг створив все з води”.[2]

 

Створення небес і землі

Аллаг в Священному Корані повідомив, що без жодної складності створив сім небес і сім земель за шість днів. Всевишній сказав:

Iстинно, створили Ми небеса, землю й те, що мiж ними, за шiсть днiв; i не торкнулася Нас втома!

 (Сура "Каф", аят 38)

Аллаг є Всемогутнім і Він міг створити їх в одну мить. Всевишній сказав:

Наш наказ — єдиний, i виконується в одну мить.

 (Сура "аль-Камар", аят 50)

Якщо хтось скаже: “Тоді чому Аллаг не створив небеса і землю в одну мить, якщо Він здатний на це? Чому Він не сказав їм: “Будь”, - і вони не з'явилися?”

Відомий вчений Ібн аль-Джавзі згадав низку мудростей в створенні небес і землі саме таким чином. Він сказав:

По-перше: Аллаг хотів показати, що в кожен із шести днів творіння небес і землі відбувалися важливі події, за що Його прославляли б ангели, а також ті, хто стали свідками цих подій.

По-друге: Аллаг створив небеса і землю ще до створення Адама і його нащадків. Це лише додатково свідчить про велич Аллага.

По-третє: Аллаг хотів показати нескінченну мудрість Свого творіння. Швидке створення всього сущого зробило б очевидним Його силу, тоді як повільне створення показало Його мудрість.

По-четверте: Він навчив своїх рабів поступовості, бо Він, той, хто не робить помилок, створював Всесвіт поступово, тому нам, схильним помилятися, тим паче слід дотримуватися поступовості.

По-п'яте: помірне створення Аллагом небес і землі ще раз підтверджує, що все існуюче виникло не саме по собі і не внаслідок еволюції”.

Інший вчений, аль-Куртубі, в своєму тлумаченні Корану “Аль-Джамі’ лі Ахкам аль-Куран” згадав ще одну з мудрощів створення небес і землі за шість днів. Він сказав: “Аллаг створив небеса і землю за шість днів, аби показати, що все в цьому житті має визначений час. Тим самим Аллаг дав зрозуміти, що Він не карає грішників і дає їм відстрочку у мирському житті”.

Більш детально про створення небес і землі йдеться в Корані в словах Аллага:

Скажи: «Невже ви не вiруєте в Того, Хто створив землю за два днi, й додаєте Йому рiвних Але ж Вiн — Господь свiтiв! Вiн поставив над нею мiцнi гори, благословив її та розподiлив засоби для прожиття — за чотири повних днi, для тих, хто цього потребує!» Потiм Вiн повернувся до неба — а воно було димом — i сказав йому та землi: «Прийдiть — добровiльно чи примусово!» Вони сказали: «Ми прийдемо добровiльно!» Вiн завершив сiм небес за два днi й вiдкрив кожному з них його обов’язок. Ми прикрасили нижнє небо свiтилами, й вони захищають його. Так визначив Всемогутнiй, Всезнаючий!

 (Сура "Фуссилят", аяти 9-12)

Один з арабських літераторів сказав: “За два дні Аллаг створив землю, за два дні створив небеса, а в інші два – передвизначив долю всіх створінь і дарував благословення. Поза всяким сумнівом, тривалість цих днів знає тільки Аллаг. Вони не схожі на ті, які існують на цій землі, – тривалість їх інша, набагато довша за добу, в якій ми живемо. Швидше за все, ці дні можна уявити собі як етапи становлення землі, про які говорить сучасна наука. Етапи, через які пройшла земля, поки не стала придатною для життя”.

 

Для чого була створена людина?

Після всього сказаного виникає логічне і розумне питання: навіщо були створені люди, яких Аллаг пошанував, підпорядкувавши їм все в цьому Всесвіті? Якою є мета їх створення?

Священний Коран ясно повідомив, для чого була створена людина, аби не залишилося місця для здогадок і вигадок. Коран розповів, що людина була створена для дуже великої мети, заради якої так само були створені небеса і земля, Рай та Пекло:

Я створив джинiв та людей лише для того, щоб вони поклонялися Менi. Я не бажаю вiд них надiлу та не потребую, щоб вони годували Мене! Воiстину, Аллаг — Надiляючий, Володар Могутностi!

 (Сура «аз-Зарійят», аяти 56-58)

Життя зовсім не таке, яким  сприймають його атеїсти. Вони вважають, що люди не будуть воскрешені, не буде ані розрахунку, ані покарання, і що існує тільки життя та смерть. Аллаг про це сказав наступне:

Вони говорять: «Iснує лише наше земне життя. Ми помираємо та народжуємось; нас винищує лише час». Вони не мають про це знання! Воiстину, це лише їхнi здогадки!

 (Сура "аль-Джасія", аят 24)

Наскільки складно жити людині, яка має такий світогляд! До чого ж нещасна душа, яка переконана в подібному! Бо як людина потребує насичення власної душі, так само вона потребує насичення власного тіла. Цього можна досягти тільки дізнавшись про Аллага, а дізнатися про Нього можна дотримуючись того, з чим прийшли Його посланці. Атеїзм і заперечення можливості воскресіння не з’явились сьогодні, навпаки, подібні думки існували здавна. Просто ця думка з кожним поколінням втілювалась у все більш мерзенні форми. Її носіями були ті, кого засліпив Аллаг, хто відхилився від божественного методу і віддав перевагу власним висновкам над законам Аллага. Всевишній сказав:

Ми відіслали до них посланця з них самих: «Поклоняйтесь Аллагу, крім якого у вас немає бога, гідного поклоніння! Невже ви не маєте страху?» Старшина народу його, яка не увірувала й заперечувала зустріч у наступному житті, — ті, кому Ми дарували розкіш у житті земному — сказала: «Він — така сама людина, як і ви. Їсть те, що їсте ви, п’є те, що п’єте ви. Якщо ви слухатиметесь людини, яка подібна до вас, то неодмінно зазнаєте втрат! Невже він обіцяє вам, що після того, як ви помрете й станете прахом і кістками, вас воскресять? Далеке, далеке те, що вам обіцяють! Немає нiчого, крiм земного життя. Ми помираємо, ми живемо й не воскреснемо!

 (Сура «аль-Мумінун», аяти 32-37)

Після того, як люди розійшлися по землі, їх мови і традиції стали відрізнятися, і вони також віддалилися від істинного першоджерела релігії. Але Аллаг справедливий, Він нікого ніколи не карає перш, ніж застерегти. Тому Всевишній відправив посланців, щоб вони вказали людям правильний шлях, за допомогою якого ті зможуть досягти Його вдоволення. Отже, з милості Аллага, Він нікого не карав, доки не відправляв посланців. Саме тому, завжди і у всі часи, до людей приходили застерігачі з посланницькими місіями. Як про це сказав Всевишній:

Ми вiдiслали тебе з iстиною як доброго вiсника та застерiгача! Немає народу, до якого не приходив би застерiгач!

 (Сура «Фатир», аят 24)

Після того, як люди спотворили власне віровчення, Аллаг почав відправляти до них пророків і посланців, одних за іншими, аби вони повернули людей до єдинобожжя та поклоніння Йому. Всі пророки і посланці (мир їм усім) закликали до єдинобожжя – до поклоніння Єдиному Аллагу, як в переконаннях, так і на словах та справах. Також пророки закликали до невіри в усе, чому поклоняються крім Аллага. Всевишній сказав:

До кожного народу Ми вiдсилали посланця: «Поклоняйтесь Аллагу та уникайте тагута!» Серед них є тi, кому Аллаг указав прямий шлях, а також тi, якi заслужили оману. Iдiть землею та погляньте, який був кiнець тих, що заперечували!

 (Сура «ан-Нахль», аят 36)

Всіх цих посланців Аллаг відправив для того, аби у людей не було перед Ним жодних виправдань, після пришестя посланців. Аллаг сказав:

Розповiдали i про посланцiв-благовiсникiв та застерiгачiв, щоб не мали люди пiсля цього доказу проти Аллага. Аллаг — Великий, Мудрий!

 (Сура «ан-Ніса», аят 165)

Слід пам’ятати про те, що всі пророки і посланці були людьми. Їм не були притаманні жодні атрибути божественності. Вони відрізнялися від інших людей лише тим, що Аллаг їх вшанував безгрішністю в питаннях, які стосувалися донесення послання, а також дарував їм чудеса, які вони демонстрували своїм народам як доказ істинності власної посланницької або пророчої місії. Всевишній сказав:

Посланцi, яких Ми вiдсилали ранiше, також споживали їжу й ходили по базарах. Одних iз вас Ми зробили спокусою для iнших — чи будете ви терплячi А Господь твiй — Всевидячий!

 (Сура «аль-Фуркан», аят 20)

Аллаг повідомив, що пророки мали людську сутність і що їм було притаманне все те, що й іншим людям: у них були дружини та діти. Таким чином зрозуміло, що вони не відрізнялися від інших людей. Всевишній сказав:

Ми вiдсилали посланцiв ранiше за тебе й дарували їм дружин i нащадкiв. Але жоден посланець не мiг показати знамення без дозволу Аллага. Для кожного строку — своє Писання.

 (Сура «ар-Рад», аят 38)

Також Всевишній сказав:

Iстинно, невiруючi тi, якi говорять: «Воiстину, Аллаг — це Месiя, син Мар’ям!», але ж казав Месiя: «О сини Iсраїла! Поклоняйтеся Аллагу, Господу моєму й Господу вашому!» Воiстину, тi, якi додають Аллагурiвних — заборонив Аллаг їм сади раю, будуть у пеклi вони! I не будеу неправедних помiчникiв! Iстинно, не вiрують тi, якi говорять: «Воiстину, Аллаг — третiй iз Трiйцi», але ж немає бога, гідного поклоніння, крiм Бога єдиного! I, воiстину, якщо не вiдмовляться вони вiд того, що говорять, то тих iз них, якi не вiрують, спiткає болiсна кара! Невже не покаються вони перед Аллагом i не благатимуть прощення у Нього Адже Аллаг — Прощаючий, Милосердний! Месiя, син Мар’ям — лише посланець. Iстинно, приходили посланцi й до нього. Мати його — праведниця, але й вони споживали їжу! Поглянь, як роз’яснюємо Ми невiруючим знамення Нашi! I ще раз поглянь — у якiй же оманi вони! Скажи: «Невже поклоняєтесь ви окрiм Аллага тому, що не має влади принести вам нi шкоди, нi користi Вiн, Аллаг — Всечуючий, Всезнаючий!» Скажи: «О люди Писання! Не порушуйте в своїй релiгiї меж iстини й не йдiть за низькими бажаннями людей iз минулих поколiнь, якi самi заблукали й збили багатьох зi шляху iстини».

 (Сура «аль-Маїда», аяти 72-77)

Пророкам і посланцям не були притаманні жодні атрибути божественності або панування. Вони не могли керувати Всесвітом; були не в змозі допомогти або нашкодити собі; вони не розпоряджалися ані життям, ані смертю, ані можливістю воскрешати. Аллаг сказав наступне про Свого Посланця Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), який був найкращим з людей:

Скажи: «Я не маю влади зробити собi добро чи заподiяти шкоду, хiба що побажає цього Аллаг. Якби я знав потаємне, то примножив би собi добро, а зло не торкнулося б мене. Воiстину, я — застерiгач i добрий вiсник для вiруючих людей!»

 (Сура «аль-Араф», аят 188)

 

Створення Адама – праотця всього людства

Аллаг, за Своєю Волею та Бажанням, створив на землі намісника. Він доручив йому жити на землі зі своїм потомством. Земне життя, за мудрістю Аллага, це обитель випробування. Всевишній перевіряє, хто з Його рабів виявиться грішником, а хто – благочестивим; хто невіруючим, а хто – віруючим. Всевишній сказав:

I коли сказав Господь твiй ангелам: «Я поставлю намiсника на землi!», то вони запитали: «Ти хочеш поставити там того, хто чинитиме безчестя та проливатиме кров, тодi як Ми прославляємо Тебе хвалою та славимо святiсть Твою?» Вiн вiдповiв: «Я знаю те, чого не знаєте ви!»

 (Сура «аль-Бакара», аят 30)

Цим намісником був Адам (мир йому) – праотець всього людства, один з останніх важливих творінь Аллага. Всевишній створив Адама (мир йому) в п’ятницю, як про це сказав Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага): “П’ятниця – це кращий з днів, в які колись сходило сонце. У цей день був створений Адам, в цей день його поселили в Раю, в цей день його вигнали з Раю, і Судний День настане саме в п’ятницю”.[3]

Саме тому Аллаг обрав п’ятницю, аби вона стала щотижневим святом мусульман. Через високе становище Адама перед Аллагом ангелам було наказано поклонитися йому, висловлюючи, таким чином, повагу. Всі ангели підкорилися, крім Ібліса, який був джином і виявив зарозумілість, непокірність і заздрість: як він, якого Аллаг створив із вогню, може вклонитися тому, кого Аллаг створив із глини? Всевишній сказав:

Ось твiй Господь сказав ангелам: «Я створю людину з глини. Коли Я розмiрю її та вдихну в неї зi Свого Духу, то впадiть перед нею ниць». I вклонилися всi ангели, крiм Iблiса, який вивищився й став одним iз невiруючих. Аллаг сказав: «О Iблiсе! Що завадило тобi вклонитися тому, що Я створив Своїми руками? Тебе охопила гордiсть чи ти належиш до тих, якi вивищуються?» Той сказав: «Я кращий за нього! Ти створив мене з вогню, а його Ти створив iз глини!» Аллаг сказав: «Вийди звiдси! Будеш ти каменований! Моє прокляття буде над тобою аж до Судного Дня». Той сказав: «Даруй менi вiдстрочку — до того дня, коли вони воскреснуть!» Аллаг сказав: «Воiстину, ти — один iз тих, кому дана вiдстрочка до того Дня, строк якого визначено!» Той вiдповiв: «Клянуся Твоєю могутнiстю, що я спокушу їх усiх, окрiм Твоїх обраних рабiв!» Аллаг сказав: «Iстина! Я говорю iстину. Я неодмiнно наповню геєну тобою та твоїми послiдовниками всiма!»

 (Сура «Сад», аяти 71-85)

Створення небес і землі стало вступною частиною створення Адама (мир йому). З Мудрості Всевишнього Аллага, від Адама і його дружини Хавви пішли усі люди. Аллаг сказав, що всі блага були створені і підкорені людині. Аллаг надав людині всі можливості для гідного життя. Всевишній сказав:

Хiба вони не бачать, що Аллаг пiдкорив вам те, що на небесах i на землi, i що Вiн щедро дарував вам блага Свої, вiдкритi й потаємнi Серед людей є такий, хто сперечається про Аллага, не маючи нi знання, нi прямого шляху, нi ясного писання.

 (Сура «Лукман», аят 20)

Аллаг дарував людині здатність замислюватись, яка веде до пізнання Всемогутнього Творця, Який заслуговує на поклоніння. Всевишній сказав:

Воiстину, у творiннi небес i землi, у розмежуваннi ночi та дня, в усьому цьому — знамення для обдарованих розумом, якi згадують Аллага стоячи, сидячи та лежачи, якi роздумують над творiнням небес i землi: «Господи наш! Ти не створив усе це марно. Преславний Ти! Врятуй же нас вiд кари вогнем! Господи наш! Воiстину, того, кого Ти вкинеш у вогонь, буде зганьблено. I у несправедливих не буде помiчникiв! Господи наш! Воiстину, ми почули закликаючого, який закликав до вiри: «Увiруйте в Господа вашого!» Тож ми увiрували. Господи наш! Прости нам грiхи нашi та вiдпусти нам злi вчинки нашi! I даруй нам спокiй разом iз праведними! Господи наш! Даруй нам те, що Ти пообiцяв нам через Своїх посланцiв! I не ганьби нас у День Воскресiння. Воiстину, Ти не порушуєш обiцянки!»

 (Сура «Аль Імран», аяти 190-194)

 

Як Ібліс став причиною того, що Адам та його дружина Хавва (мир їм обом) покинули Рай

Після того, як Ібліс не послухався свого Господа, відмовившись поклонитися Адаму, Аллаг передвизначив йому завжди бути нещасним і вигнав його із Раю. Тому Ібліс пообіцяв усіма силами збивати людей з істинного шляху. Він заздрить людям так само, як заздрив із самого початку Адаму. Всевишній сказав:

Ось твiй Господь сказав ангелам: «Воiстину, Я створю людину з сухої глини, мулу, затвердiлого в формi. I коли Я розмiрю її та вдихну в неї зi Свого Духу, то впадiть перед нею ниць, низько кланяючись!» I вклонилися всi ангели, крiм Iблiса — вiн вiдмовився бути з тими, якi вклонилися. Сказав Аллаг: «Iблiсе! Що з тобою, адже ти не з тими, якi вклонилися?» Той вiдповiв: «Я не вклонюся людинi, яку Ти створив iз сухої глини, мулу, затвердiлого у формi!» Сказав Аллаг: «Вийди звiдси! Будеш ти каменований! Прокляття буде над тобою аж до Судного Дня!» Той сказав: «Даруй менi вiдстрочку — до того Дня, коли воскреснуть вони!» Вiн вiдповiв: «Воiстину, ти — один iз тих, кому дано вiдстрочку, до того Дня, час якого визначено!» Той сказав: «Господи! За те, що Ти спокусив мене, я прикрашу для них те, що на землi й неодмiнно спокушу їх усiх, окрiм Твоїх рабiв серед них, якi обранi». Вiн сказав: «Це — прямий шлях до Мене! Воiстину, немає в тебе влади над Моїми рабами, крiм тих, якi спокусяться й пiдуть за тобою! Воiстину, геєна — мiсце, обiцяне їм усiм!

 (Сура «аль-Хіджр», аяти 28-43)

Щойно Аллаг створив Адама і поселив його у Раю, Ібліс почав його ненавидіти. Він вичікував першу ж можливість, аби обдурити і збити Адама, схиливши його з’їсти плід із забороненого дерева, хоча Аллаг заборонив це. Ібліс вчинив так для того, аби Адама та його дружину вигнали із Раю і тієї милості, в якій вони перебували. Іблісу, все ж, вдалося підштовхнути Адама скуштувати заборонений плід, після чого Адам почав шкодувати про скоєне і розкаявся. В результаті скоєного гріха Адам і його дружина були вигнані з Раю на землю. Всевишній Аллаг сказав:

І коли Ми сказали ангелам: «Вклоніться низько Адаму!», то вклонилися всі, крім Ібліса, який відмовився. Тоді Ми сказали: «О Адаме! Воістину, це — ворог тобі й дружині

твоїй! Стережися, щоб не вигнав тебе з раю, а то будеш ти нещасним. Тут ти не голодуватимеш, не ходитимеш роздягненим, не страждатимеш вiд спраги й вiд спеки!» Але почав нашiптувати йому шайтан, говорячи: «О Адаме! Чи не

показати тобi дерево вiчностi й неминущої влади?» Вони скуштували з нього та й побачили наготу свою. I почали прикриватися листям iз дерев райських. Не послухався Адам Господа свого й заблукав. Але потiм Господь обрав його, прийняв каяття й наставив на прямий шлях. Аллаг сказав: «Вийдiть iз раю обоє! Нащадки вашi будуть ворогами одне одному! Та якщо Я дарую вам Свiй прямий шлях, то той, хто буде

йти цим прямим шляхом, не заблукає та не буде нещасливим. А той, хто вiдвернеться вiд Мого нагадування, той матиме важке

життя, а в День Воскресiння Ми пiднiмемо його слiпим!» Вiн скаже: «Господи! Чому ти воскресив Мене слiпим? Я ж був зрячим!» Аллаг скаже: «Так само, як Ми показували тобi Нашi знамення, а ти забув їх, i ти будеш забутий сьогоднi!» Отак Ми винагороджуємо тих, хто був порушником та не увiрував

у знамення Господа свого. А покарання в наступному життi — сильнiше й довговiчнiше!

(Сура "Та Га", аяти 116-127)

Через десять століть після того, як Ібліс став причиною вигнання Адама з Раю, між людьми виникли серйозні суперечності і з’явилося багатобожжя. Люди віддалилися від божественного методу, якому слідували Адам та його нащадки, тому що Ібліс пообіцяв щосили збивати їх з прямого шляху. Йому вдалося збити багатьох людей зі шляху Аллага, але Всевишній виявив милосердя до людей і відправив Своїх посланців, які закликали інших до істинного шляху, слідуючи якому можна досягти щастя як у мирському, так і у вічному житті. Першим посланцем після пророка Адама був Нух (мир їм обом). Саме серед народу пророка Нуха з’явилося перше багатобожжя. Всевишній сказав, розповідаючи про заклик Нуха до свого народу:

Сказав Нух: «Господи мiй! Не послухалися вони мене, та й пiшли за тим, чиє багатство й дiти не збiльшать йому нiчого, окрiм втрат! I замислили вони пiдступну змову. I сказали вони: не полишайте богiв своїх — не полишайте нi Вадда, нi Сува, нi Ягуса, нi Яука, нi Насра! Вони збили зi шляху iстини багатьох. Тож не примножуй нечестивим нiчого, окрiм омани!» За свої грiхи потонули вони i були вкинутi у вогонь, i не знайшли вони собi помiчникiв замiсть Аллага! I сказав Нух: «Господи мiй! Не залиш на землi жодного з невiруючих! Воiстину, якщо Ти залишиш їх, то зiб’ють вони зi шляху iстини рабiв Твоїх, i лише примножать кiлькiсть невiруючих нечестивцiв! Господи Мiй! Прости мене i батькiв моїх, а також тих, хто входив до мого будинку вiруючим; i вiруючих чоловiкiв, i жiнок! Не збiльшуй нечестивцям нiчого, окрiм як загибелi!»

 (Сура "Нух", аяти 21-28)

Потреба людей в посланцях і посланницькій місії

Люди мають потребу в посланцях від Аллага і в тих принципах, які вони принесли, подібно до потреби в їжі та питті. Їм необхідні  посланці для того, аби пізнати свого Господа, і щоб слідувати правильному шляху в своєму житті. Посланницька місія освітила серця людей і направила їх розум на прямий шлях. Якщо люди будуть йти за посланцями, не відхиляться від істини, не скоюватимуть гидоту та гріхи – вони будуть знати свої обов'язки щодо свого Творця, а також щодо оточуючих.

Ібн аль-Кайім сказав, пояснюючи потребу людей в посланцях: «З цього стає очевидною крайня потреба рабів Аллага в пізнанні Посланця, а також того, з чим він прийшов. Вони зобов’язані вірити в те, про що він повідомив і підкорятися йому в тому, що він наказав. Тому що немає іншого шляху для досягнення щастя і порятунку ані в мирському, ані у вічному житті, без слідування за посланцями. Немає іншої можливості дізнатися що є добро, а що є зло з усіма його деталями, без слідування їм. Ніхто ніколи не зможе досягти вдоволення Аллага, якщо не буде слідувати за Його посланцями. Всі добрі слова і вчинки, а також моральні якості криються в керівництві, принесеному посланцями. Вони є тим мірилом, яким зважуються слова і вчинки людей, а також їх характер. Місія посланців покликана відрізнити послідовників Прямого шляху від прихильників омани. Отже, люди мають потребу в пророках і посланцях більше, ніж тіло має потребу в душі; більше, ніж очі мають потребу в світлі; більше, ніж душа має потребу в житті. Якою б не була необхідність, потреба людства в посланцях набагато більша! Що Ви думаєте про людину, яку на мить позбавили прямого керівництва? Звичайно, її серце миттєво зіпсується і вона стане схожою на рибу, яку дістали із води і кинули на сковороду. Якщо з серця раба зникає пряме керівництво, з яким прийшли посланці Аллага, то воно стає схожим на цю ситуацію і навіть гірше, але відчути подібне може тільки живе серце».

 

Чому Аллаг обирав пророків та посланців?

Посланництво та пророцтво – це божественний подарунок і обрання. Аллаг виказав Свою милість тим зі Своїх рабів, кому побажав. Пророцтво не пов’язане ані з походженням, ані з високим становищем у суспільстві, ані з посадою. Аллаг – Всезнаючий і Мудрий, Він краще знає, кому довірити Власне послання. Всевишній сказав:

О люди! Ось притча, послухайте її! Воiстину, тi, до кого ви звертаєтеся замiсть Аллага, не створять навiть мухи, якщо й усi зберуться разом! А коли муха вiдбере у них щось, то вони не зможуть забрати цього в неї! Слабкий той, хто просить, i той, у кого просять! Вони не цiнують Аллага так, як годиться. Воiстину, Аллаг — Сильний, Величний! Аллаг обрав посланцiв i серед ангелiв, i серед людей. Воiстину, Аллаг — Всечуючий, Всевидячий!

 (Сура «аль-Хадж», аяти 73-75)

Тому не можна заздрити Пророку Мухаммаду (мир йому і благословення Аллага) через те, що Аллаг дарував йому посланницьку місію. Також не можна заздрити пророку Ісі (мир йому), якому Аллаг дарував цю місію раніше. Це – милість від Аллага, якою Він наділяє того, кого побажає. Всевишній сказав:

Невже вони заздрять людям через те, що Аллаг дарував їм зi своєї ласки Але ж ранiше Ми дарували роду Iбрагiма Писання та мудрiсть, i дарували їм велику владу!

 (Сура «ан-Ніса», аят 54)

Посланці Аллага (мир їм усім) відрізнялися за своїм становищем і не були однаковими. Аллаг дарує Свою милість, кому забажає зі Своїх рабів. Всевишній сказав:

Такими є посланцi. Одним iз них Ми вiддали перевагу над iншими. Є серед них такi, з якими говорив Аллаг, а деяких Вiн пiднiс на вищi щаблi. I Ми дарували яснi знамення Ici, сину Мар’ям, i Ми пiдтримали його Святим Духом. Якби Аллаг побажав, то тi, що жили пiсля них, не вели би мiж собою боротьби пiсля того, як прийшли до них яснi знамення. Але вони розiйшлися мiж собою i частина iз них увiрувала, а частина не увiрувала. Та якби побажав Аллаг, вони не вели б мiж собою боротьби. Але Аллаг робить те, що побажає.

 (Сура "аль-Бакара", аят 253)

 

 

Особливо рішучі та стійкі посланці

Нух (мир йому)

Нух (мир йому) – перший з посланців, якого Аллаг відправив до його народу після того, як ті стали коїти багатобожжя і забули основи законів Аллага, які Він зіслав Адаму. Народ Нуха почав поклонятися ідолам. Всевишній сказав:

Воiстину, вiдiслали Ми Нуха до народу його: «Застерiгай народ свiй, поки не вразить його кара болiсна!» Вiн сказав: «О народе мiй! Воiстину, я справдi той, хто застерiгає вас! Поклоняйтеся Аллагу, бiйтеся Його, i корiться менi, щоб простив Вiн вам грiхи вашi, i вiдстрочив вам на певний час. Воiстину, коли обiцяний Аллагом час настане, то не буде вже вiдстрочки. Якби ж ви тiльки знали!»

 (Сура «Нух», аяти 1-4)

Народ пророка Нуха (мир йому) почав звеличувати і поклонятися п’яти ідолам. Всевишній так сказав про них:

I сказали вони: не полишайте богiв своїх — не полишайте нi Вадда, нi Сува, нi Ягуса, нi Яука, нi Насра!

 (Сура "Нух", аят 23)

Нух (мир йому) був богобоязливою та чесною людиною. Він наполегливо і терпляче закликав свій народ, роблячи все, що в його силах. Вони ж насміхалися над ним і вважали його брехуном. Всевишній сказав:

Сказав Нух: «Господи! Воiстину, закликав я народ свiй вночi та вдень! Але заклик мiй призвiв лише до втечi їхньої. I, воiстину, кожен раз, коли я закликав їх заради того, щоб Ти простив їх, вони вкладали в свої вуха пальцi та закривались одягом, наполегливо трималися свого та вели себе зверхньо! Потiм я закликав їх вiдкрито, знову закликав їх привселюдно, i спiлкувався з ними таємно, кажучи: «Благайте прощення у Господа вашого, воiстину, Вiн — Прощаючий!»

 (Сура «Нух», аяти 5-10)

Але незважаючи на всі труднощі, пророк Нух (мир йому) продовжував вести свій заклик. Чим більше він закликав і нагадував власному народу, тим більше вони відверталися від нього і виявляли завзятість у брехні. За закликом Нуха (мир йому) послідкувало дуже мало людей. Більшість з них залишилися в своїй невірі. Через це Аллаг наслав на них сильну посуху. Нух (мир йому) закликав свій народ повірити в Єдиного Аллага, щоб Він позбавив їх від цього покарання. Вони повірили. Але через деякий час знову повернулися до свого невір’я. Нух (мир йому) закликав на протязі 950 років, після чого він поскаржився Господу на свій народ і звернувся до Нього із благанням:

I сказав Нух: «Господи мiй! Не залиш на землi жодного з невiруючих! Воiстину, якщо Ти залишиш їх, то зiб’ють вони зi шляху iстини рабiв Твоїх, i лише примножать кiлькiсть невiруючих нечестивцiв! Господи Мiй! Прости мене i батькiв моїх, а також тих, хто входив до мого будинку вiруючим; i вiруючих чоловiкiв, i жiнок! Не збiльшуй нечестивцям нiчого, окрiм як загибелi!»

 (Сура «Нух», аят 26-28)

Аллаг відповів на благання Нуха (мир йому). Всевишній наказав йому змайструвати великий корабель. Нух (мир йому) був досвідченою теслею. Корабель був необхідний для того, аби врятуватися від потопу, що насувався на тих, хто не увірував в Аллага. Потоп був покликаний для того, щоб очистити землю від невірних. Нуху (мир йому) було наказано взяти по парі з кожної тварини. Після чого на землю хлинув потоп. Аллаг звелів рясно йти дощу, а землі – вилитися струмками. Так Аллаг втопив всіх, хто був на землі. Всевишній сказав:

Люди Нуха заперечували посланцiв ще ранiше за них. Сприйняли вони за брехуна раба Нашого, сказали: «Божевiльний!» - та й вiдштовхнули його! Тодi вiн закликав до Господа свого: «Мене перемогли, тож допоможи менi!» Ми вiдчинили ворота неба, i полилася звiдти вода. I Ми вiдкрили в землi джерела; i злилися води, як i було призначено. Ми понесли Нуха на ковчезi з дощок i цвяхiв, i вiн плив перед Нашими очима як вiдплата тим, хто не увiрував! I Ми залишили його як знамення. Та де ж той, хто повчається ним?

(Сура «аль-Камар», аяти 9-15)

У Нуха (мир йому) було три сини, від яких потому народилися всі інші люди. Синів звали: Сам (праотець арабів, персів та римлян), Хам (праотець темношкірих, коптів та індійців) і Яфіс (праотець тюрків, китайців, Яджуд і Маджудж).

 

Ібрагім (мир йому)

Ібрагім (мир йому) – улюблений друг Аллага і прабатько пророків. У похилому віці Аллаг дарував йому синів Ісмаїла та Ісхака (мир їм обом). Більшість пророків були їх нащадками. Всевишній сказав:

Хвала Аллагу, який дарував менi на схилi вiку Iсмаїла та Iсхака! Воiстину, Господь мiй чує молитви! Господи! Зроби мене й моїх нащадкiв стiйкими в молитвi! Господи наш! Прийми заклики нашi!

 (Сура «Ібрагім», аяти 39-40)

Аллаг обрав Ібрагіма для того, щоб він ніс Його послання. Ібрагім мав дуже багато гідних якостей і чудову вдачу. Пророк Ібрагім (мир йому) жив серед людей, які крім Аллага поклонялися планетам. Всевишній сказав:

Ось Iбрагiм сказав своєму батьку Азару: «Невже ти вважаєш iдолiв за богiв Я бачу, що ти й твої люди перебувають у справжнiй оманi!» Так Ми показали Iбрагiму царство небес i землi, щоб вiн був одним iз впевнених. Коли його вкрила нiч, вiн побачив зiрку. I сказав: «Це — мiй Господь!» А коли та зайшла, вiн сказав: «Я не люблю того, що зникає!» I коли вiн побачив мiсяць, що сходив, то сказав: «Це — мiй Господь!» Коли той зайшов, вiн сказав: «Якщо мiй Господь не вкаже менi прямого шляху, то я стану одним iз людей, якi заблукали!» I коли вiн побачив сонце, що сходило, то сказав: «Це — мiй Господь! Воно бiльше за все те!» А коли сонце зайшло, вiн сказав: «О люди! Я непричетний до того, що ви додаєте Йому як рiвних! Я щиро навернувся до Того, Хто створив небеса й землю, i я не є багатобожником!»

 (Сура «аль-Анам», аяти 74-79)

Ібрагім був незадоволений багатобожжям. Його вроджена якість (фітра) відчувала, що існує Величніший Бог, аніж всі ці створіння, які не здатні ані принести користі, ані нашкодити. Так тривало доти, поки Аллаг не направив Ібрагіма на Прямий шлях і не обрав його в якості посланця. Пророк Ібрагім (мир йому) багато дискутував зі своїм народом, часто використовуючи розумові докази. Він не залишав жодної можливості для сумнівів щодо помилковості їх віровчення і щодо того, чому вони поклонялися крім Аллага. Всевишній сказав:

Прочитай їм iсторiю про Iбрагiма. Ось вiн сказав батьковi та своєму народовi: «Кому ви поклоняєтеся?» Тi сказали: «Ми поклоняємося iдолам та цiлком вiдданi їм!» Вiн спитав: «Невже вони чують вас, коли ви кличете їх, приносять вам користь чи завдають лиха?» Тi сказали: «Але ми знаємо, що це робили нашi батьки!» Iбрагiм сказав: «Чи бачили ви, чому поклоняєтеся ви та вашi прабатьки? Це все Мої вороги, крiм Господа свiтiв, Який мене створив i веде прямим шляхом; Який мене годує та поїть, зцiлює мене, коли я хворiю; Який умертвить мене, а потiм оживить; Який, сподiваюсь, в Судний День простить мої грiхи! Господи! Даруй Менi знання та возз’єднай мене з праведниками! Залиш про мене добру славу в наступних поколiннях! Зроби Мене одним зi спадкоємцiв саду блаженства!»

 (Сура "аш-Шуара", аяти 69-84)

Пророк Ібрагім (мир йому) продовжував закликати свій народ до єдинобожжя – поклоніння Єдиному Аллагу і залишення усього, чому поклонялися крім Нього. Але його народ відкинув цей заклик і послання. Вони спробували спалити живцем пророка Ібрагіма (мир йому), та Аллаг врятував його на їхніх очах. Всевишній так повідав про історію пророка Ібрагіма:

Ще ранiше Ми дарували Iбрагiму дороговказ i Ми знали, ким є Iбрагiм. Ось вiн сказав своєму батьку та iншим людям: «Що це за образи, яким ви настiльки вiдданi?» Тi вiдповiли: «Ми бачили, що нашi батьки поклонялися їм!» Вiн сказав: «Ви та вашi батьки перебуваєте в справжнiй оманi!» Тi сказали: «Ти прийшов до нас з iстиною чи просто бавишся?» Вiн сказав: «Нi! Ваш Господь — Господь небес i землi, Який створив їх. I я — один iз тих, хто свiдчить про це! Клянуся Аллагом! Я неодмiнно замислю хитрощi проти ваших iдолiв, коли ви вiдвернетесь i пiдете!» Вiн розтрощив усiх iдолiв, окрiм найбiльшого з них, — щоб вони могли звернутися до нього. Вони запитали: «Хто зробив це з нашими богами Воiстину, вiн — нечестивець!» Iншi сказали: «Ми чули, як один юнак згадував їх. Його звуть Iбрагiм!» Тi сказали: «Приведiть його перед людськi очi, нехай вони засвiдчать!» Вони запитали: «Це ти зробив таке з нашими богами, Iбрагiме?» Вiн вiдповiв: «Нi, це зробив найбiльший iз них. Запитайте їх, якщо вони здатнi розмовляти!» Однi з них звернулися до iнших i сказали: «Воiстину, ви самi — нечестивцi!» Але потiм вони знову взялися за своє: «Ти знаєш, що вони не здатнi розмовляти!» Iбрагiм сказав: «Невже ви поклоняєтеся замiсть Аллага тому, хто не може нi принести вам користi, нi завдати шкоди?» Гидота — i ви, i те, чому ви поклоняєтеся замiсть Аллага! Невже ви не розумiєте? Тi сказали: «Спалiть його й допоможiть вашим богам, якщо ви спроможнi дiяти!» Ми сказали: «О вогонь! Будь для Iбрагiма прохолодою i безпекою!» Вони прагнули заподiяти шкоду, але Ми зробили так, щоб вони втратили бiльше за всiх.

 (Сура «аль-Анбія», аяти 51-70)

Після того, як народ пророка Ібрагіма (мир йому) назвав його брехуном, Аллаг наказав пророку переселитися зі своєю дружиною Хаджар і сином Ісмаїлом до Мекки. Аллаг наказав Ібрагіму (мир йому) звести в Мецці місце для поклоніння. Ібрагім збудував Каабу зі своїм сином Ісмаїлом, від якого пішов останній з пророків Мухаммад (мир йому і благословення Аллага), відправлений до всіх людей без винятку, аж до Судного дня. Кааба є місцем, в напрямку якого здійснюють свої молитви всі мусульмани – на заході і сході. Всевишній сказав:

Ось Iбрагiм сказав: «Господи! Зроби цей край безпечним, i надiли плодами тих його жителiв, якi увiрували в Аллага та в Останнiй День!» Сказав Аллаг: «А хто не увiрує, тому Я дозволю насолоджуватися життям лише недовго. А потiм Я вкину його у вогняну кару — жахливим же є цей кiнець!» I ось Iбрагiм з Iсмаїлом заклали основу Дому: «Господи наш! Прийми вiд нас, воiстину, Ти — Всечуючий та Всезнаючий! Господи наш! Зроби нас двома вiдданими тобi i зроби з нащадкiв наших покiрний тобi народ. Вкажи нам, як виконувати приписи нашi. I прийми каяття наше, воiстину, Ти — Приймаючий каяття, Милосердний! Господи наш! Вiдiшли посланця нащадкам нашим, який прочитає їм знамення Твої, навчить їх Писання та мудростi, очистить їх. Воiстину,Ти — Великий, Мудрий!» Хто ж вiдвертається вiд релiгiї Iбрагiма, окрiм легковажного невiгласа? Ми обрали Iбрагiма у земному життi, а у життi наступному вiн буде разом iз праведниками. Коли Господь сказав йому: «Будь покiрним Менi!», той вiдповiв: «Я став покiрним Господу свiтiв!» Iбрагiм разом iз Якубом заповiдали своїм синам це: «О сини мої! Воiстину, Аллаг обрав для вас цю релiгiю. Тож не помирайте, не ставши покiрними Йому!»

 (Сура «аль-Бакара», аяти 126-132)

 

Муса (мир йому)

Муса (мир йому) – пророк, з яким розмовляв Аллаг без жодного посередництва. Всевишній сказав:

I коли Муса прийшов у призначений Нами час, i Його Господь заговорив до нього, вiн сказав: «Господи! Покажися менi, щоб я подивився на Тебе!» Той вiдповiв: «Ти не побачиш Мене, але поглянь на гору. Якщо вона втримається на своєму мiсцi, то побачиш Мене й ти». Але коли Його Господь явив Себе горi, то розтрощив її на шматки, а Муса знепритомнiв. I коли вiн прийшов до тями, то сказав: «Преславний Ти! Я каюся перед Тобою, i я — перший iз вiруючих!»

 (Сура «аль-Араф», аят 143)

З усіх пророків народу Ізраїля Муса (мир йому) найчастіше згадується в Священному Корані. Про нього йдеться в 129 місцях. Пророк Муса (мир йому) займав високе положення. Аллаг зміцнив його чудесами, одним з яких був посох, що ставав змією. Що ж стосується інших чудес пророка Муси (мир йому), то до них належить його рука, яка ставала білою без будь-якої шкоди для нього. Всі ці чудеса були показані Фараону та його народу як доказ правдивості пророцтва Муси (мир йому). Всевишній сказав:

Муса сказав: «О Фiрауне! Я — посланець вiд Господа свiтiв! Я повинен говорити про Аллага лише iстину. Я принiс вам ясне знамення вiд Господа вашого. Тож вiдпусти зi мною синiв Iсраїла!» Той вiдповiв: «Якщо ти прийшов зi знаменням, то покажи його, коли ти один iз правдивих!» Вiн кинув свою палицю, й стала вона справжнiм змiєм. Вiн простяг свою руку, тож усi побачили, що вона стала здоровою!

 (Сура «аль-Араф», аяти 104-108)

Аллаг відправив пророка Мусу (мир йому) до Фараона і його народу для того, аби він закликав їх до поклоніння Єдиному Аллагу і до залишення всього, чому поклонялися крім Нього. Муса (мир йому) закликав Фараона не бути зарозумілим і несправедливим, але Фараон продовжив закликати свій народ до поклоніння самому собі, а не Аллагу. Всевишній сказав:

Фiраун сказав: «О наближенi! Я не знаю для вас iншого бога, крiм мене. Гамане, розпали для мене вогонь над глиною та зроби для мене вежу, щоб я мiг пiднятися до бога Муси. Але я, воiстину, думаю, що вiн — один iз брехунiв!»

(Сура «аль-Касас», аят 38)

Пророк Муса (мир йому) з мудрістю і лагідними словами закликав Фараона до єдинобожжя і поклоніння Аллагу. Але, не дивлячись на це, Фараон почав ворогувати із Мусою (мир йому) і зібрав проти нього своїх наймайстерніших чаклунів. Фараон хотів ввести оточуючих людей в оману, та пророк Муса (мир йому), з дозволу Аллага, переміг чаклунів. Після того, як Муса кинув власну палицю, вона перетворилася на змію і з’їла всі мотузки чаклунів, які намагалися видати їх за змій. Всевишній сказав:

Старшина народу Фiрауна сказала: «Воiстину, вiн — вправний чаклун! Вiн прагне вигнати вас iз вашої землi! Що ж ви порадите?» Iншi вiдповiли: «Дай час йому та брату його, а по мiстах розiшли вiсникiв, якi приведуть до тебе всiх вправних чаклунiв!» Чаклуни прийшли до Фiрауна й сказали: «Ми маємо отримати винагороду, якщо будемо переможцями!» Той вiдповiв: «Так, i ви будете одними з наближених!» Вони сказали: «О Мусо, або кидай спершу ти, або кинемо ми!» Той вiдповiв: «Кидайте ви!» I коли вони кинули, то зачарували погляд людей, налякали їх i показали великi чари. А Ми вiдкрили Мусi: «Кидай свою палицю!» I ось, стала вона поглинати те, що створили вони! Постала iстина й стало марним те, що робили вони! Вони зазнали поразки й повернулися приниженими. Чаклуни впали в земному поклонi.

 (Сура «аль-Араф», аяти 109-120)

Фараон та його народ назвали Мусу (мир йому) брехуном. Через це Аллаг покарав їх, наславши на них потоп, сарану, вошей, жаб та кров. Все це було для них знаменням, але народ Фараона залишався у невір’ї та зарозумілості. Потім вони попросили пророка Мусу (мир йому) звернутися за них до Аллага з благанням. Пророк так і зробив, в надії, що вони повірять. Аллаг позбавив народ Фараона від цих напастей, але це лише додало їм наполегливості в їх невірі. Всевишній сказав:

Вони сказали: «Якi б знамення ти не показував, щоб зачарувати нас, ми не увiруємо!» I наслали Ми на них повiнь, сарану, вошi, жаб i кров — як явнi знамення. Але вони гордували — вони були зверхнiм народом! Та коли впала на них кара, вони сказали: «О Мусо! Попроси для нас у Господа свого те, що Вiн тобi обiцяв. Якщо ти вiдвернеш вiд нас кару, ми повiримо тобi й вiдпустимо з тобою синiв Iсраїла». Ми вiдвернули вiд них ту кару до певного часу, але коли вiн настав, вони порушили обiцянку.

 (Сура «аль-Араф», аяти 132-135)

Після такого завзяття, непослуху та очевидного невір’я з боку Фараона і його народу, Аллаг наказав пророку Мусі (мир йому) вивести вночі свій віруючий народ з Єгипту, аби зберегти їх релігію. Але Фараон, дізнавшись про це, почав переслідувати народ Ізраїлю, він зі своїм військом наздогнав їх біля моря. Тоді народ Муси сказав: «Вони нас обов'язково наздоженуть!» Але пророк Муса (мир йому) повністю покладався на Аллага і сказав, що Він їм обов'язково допоможе! Тоді Аллаг наказав Мусі (мир йому) вдарити своїм посохом по морю, після чого воно розійшлося, аби народ Муси пройшов його дном, а коли Фараон зі своїм військом стали їх переслідувати, то море зійшлося і знищило Фараона та його поплічників. Всевишній сказав:

Коли двi групи побачили одна одну, прибiчники Муси сказали:

«Воiстину, нас упiймають!» Той сказав: «Нi! Воiстину, зi мною Господь мiй, Який вкаже менi прямий шлях!» Тодi Ми вiдкрили Мусi: «Удар своєю палицею море!» Воно роздiлилося, а кожна частина була наче висока гора! Ми дозволили наблизитися iншим, а потiм урятували Мусу та всiх, хто був iз ним. А тих iнших Ми втопили.

 (Сура «аш-Шуара», аяти 61-66)

Аллаг підтримав пророка Мусу (мир йому) всіма цими чудесами, а Фараон і його армія не надали їм жодного значення. Але Аллаг побажав і приписав перемогу Мусі та віруючим, які були разом з ним, і погубив Фараона та його армію. Всевишній сказав:

Тож Ми переправили синiв Iсраїла через море, але Фiраун i його вiйсько рушили слiдом за ними — з ненавистю й ворожiстю. I коли Фiраун став потопати, то вигукнув: «Я увiрував, що немає бога, гідного поклоніння, крiм Того, в Якого увiрували сини Iсраїла. I я — один iз вiдданих Йому!» Тiльки тепер! А перед цим ти чинив непослух i був одним iз тих, якi поширюють безчестя на землi! Тому сьогоднi Ми рятуємо твоє тiло, щоб ти був знаменням для наступних поколiнь! Воiстину, багато людей нехтують Нашими знаменнями!

(Сура «Йунус», аяти 90-92)

 

Іса (мир йому)

Іса (мир йому) – син Мар’ям, останній з пророків, який прийшов до народу Ізраїля. Аллаг відправив його після пророка Муси до народу Ізраїлю, тому що вони відхилилися від правильного шляху. Всевишній сказав:

Слiдами їхнiми вiдправили Ми Iсу, сина Мар’ям, iз пiдтвердженнямiстинностi того, що було до нього в Тауратi, й дарували Ми йому Iнджiль,у якому прямий шлях i свiтло та пiдтвердження iстинностi того, що було до нього в Тауратi, i як прямий шлях та пересторогу для богобоязливих.

 (Сура «аль-Маїда», аят 46)

З Мудрості і Бажання Аллага пророк Іса (мир йому) був народжений без батька. Таким чином Аллаг виявив Свою всемогутність, створивши Адама без батька і без матері; Хавву – без батька і без матері, а Ісу – без батька. Всевишній сказав:

Вiн сказав: «Так станеться, бо сказав те Господь твiй. Це легко для Нього!» I Ми зробимо його знаменням для людей та милiстю вiд Нас. Цю справу вже вирiшено!

 (Сура "Мар’ям", аят 21)

Аллаг створив Ісу так само легко, як і Адама (мир їм обом), якого Він створив із землі, а потім сказав йому: «Будь!» - і він з'явився. Всевишній сказав:

Воiстину, Iса перед Аллагом схожий на Адама — Вiн створив його з праху, а потiм сказав тому: «Будь!» — i вiн є.

 (Сура «Аль Імран», аят 59)

Пророк Іса (мир йому) був відправлений до народу Ізраїлю, але вони не повірили йому і почали переслідувати і ворогувати з ним. Але Іса виявляв терпіння і стійкість на шляху донесення посланницької місії. Він (мир йому) повідомив людям про пришестя останнього Посланця, який прийде після нього і якого зватимуть Ахмад[4] (мир йому і благословення Аллага). Аллаг навчив Ісу (мир йому) Писанню, Мудрості, Торі та Євангелію. Аллаг підтримав його святим Духом. Пророк Іса (мир йому) був гідною людиною в мирському житті, а у вічному житті він буде одним із наближених до Аллага. Всевишній дарував пророку Ісі (мир йому) чудеса в тій сфері, яка була розвинена в його епоху. Іса (мир йому) розмовляв з людьми ще в колисці, будучи немовлям. Всевишній сказав:

I сказали ангели: «О Мар’ям! Воiстину, Аллаг сповiщає тобi добру звiстку про слово вiд Нього! Iм’я йому — Iса Месiя, син Мар’ям. Вiн буде пошанований у життi нинiшньому та в життi наступному i буде вiн одним iз наближених! Вiн говоритиме iз людьми ще в колисцi та в дорослому вiцi. Буде вiн одним iз праведникiв!» Вона сказала: «Господи! Як може бути у мене дитина, якщо жоден чоловiк не торкався мене?» Сказав ангел: «Так станеться, бо Аллаг вчиняє так, як побажає!» Коли вирiшує Вiн щось, то лише говорить: «Будь!» — i воно постає. Вiн навчить його Писання, мудростi, Таурата й Iнджiля i зробить посланцем до синiв Iсраїла: «Я прийшов до вас зi знаменням вiд Господа вашого. Я вилiплю вам iз глини подобу птаха, дмухну на неї, i вона, з дозволу Аллага, стане птахом. Я зцiлю слiпонародженого i прокаженого, i я воскрешу померлого — з дозволу Аллага! Я розповiм вам про те, що ви їсте, та що вiдкладаєте про запас у будинках своїх. Воiстину, у цьому буде знамення для вас, якщо ви є вiруючими!

 (Сура «Аль Імран», аяти 45-49)

Іса (мир йому) закликав до того ж, до чого закликали і решта братів-пророків до нього. Він закликав свій народ до поклоніння Аллагу, але його (мир йому) назвали брехуном та поставились до нього зарозуміло. У пророка Ісу (мир йому) увірували тільки деякі прості люди з його народу. Іудеї вирішили покінчити з Ісою (мир йому) і його закликом, але Аллаг врятував Свого пророка і підніс на небеса. Замість Іси іудеї вбили іншу людину, хоча їм здалося, що це був він (мир йому), тому що Аллаг наділив цю людину подобою Іси (мир йому). Іса (мир йому) зійде з небес на землю перед кінцем світу і буде судити відповідно до законів Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), і тільки після цього Аллаг дасть йому померти, на доказ Своїх слів:

Все, що на землi — гине! Вiчним є лише Лик Господа твого, сповнений слави та щедростi!

 (Сура «ар-Рахман», аяти 26-27)

 

Мухаммад (мир йому)

Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) – неписьменний пророк і посланець з числа арабів, з нащадків пророка Ісмаїля, сина Ібрагіма, батька всіх пророків. Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) – останній і найкращий з усіх посланців. Аллаг відправив його до всіх людей, без винятку. Він народився в Мецці, через кілька місяців після смерті свого батька. Коли Мухаммад все ще залишався дитиною, померла і його мати. Після чого його вихованням зайнявся його дід, Абд аль-Мутталіб, а після цього – його дядько, Абу Таліб. Мухаммад пас худобу для жителів Мекки.

Аллаг відправив Мухаммада до всіх людей, а не тільки до арабів. Він відправив Мухаммада для того, аби все людство змогло знайти щастя, аби показати їм шлях істини і блага, а також застерегти людей від шляху брехні та зла. Все життя Мухаммада пройшло правдиво і чесно. Ніхто ніколи за ним не помічав обману, брехні, зради або хитрості. Він був відомий серед свого народу як «гідний довіри». Мекканці залишали у нього свої цінні речі на зберігання, коли відправлялись в дорогу. Також Мухаммад був відомий як «правдивий», тому що він завжди казав тільки правду.

Мухаммаду було даровано одкровення, коли йому виповнилося сорок років. Після цього він прожив в Мецці тринадцять років, закликаючи людей до єдинобожжя і відмови від поклоніння ідолам. Потім він переселився до Медіни, закликаючи людей до ісламу. Згодом Аллаг зіслав інші законоположення релігії. Через вісім років після переселення до Медіни Мухаммад повернувся до Мекки як переможець. Після того, як Мухаммаду завершилось посилання Корану і всіх законів ісламу, він помер. Йому було шістдесят три роки. Араби стали мусульманами. Сподвижники ж Мухаммада зайнялися поширенням ісламу в різних куточках землі. Аж до наших днів люди приймають цю велику релігію натовпами, переконуючись в її істинності шляхом знайомства з її достовірними джерелами.

 

Сімейство Імрана – шляхетна родина

Посланці і пророки приходили один за іншим: починаючи з Нуха (мир йому) і аж до Іси (мир йому), який був останнім пророком народу Ізраїлевого. Після цього пророцтво і посланництво перейшло до Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), який був Печаткою пророків. Всевишній сказав:

Мухаммад — не батько когось iз ваших чоловiкiв, але Посланець Аллага й Печатка пророкiв! Аллаг про кожну рiч Знаючий!

 (Сура «аль-Ахзаб», аят 40)

Пророк Іса (мир йому) займає особливе місце в серцях мусульман: він жив перед появою пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага). Більше здивувати християн може те, що ім'я пророка Іси (мир йому) згадується в Корані двадцять п'ять разів, в той час, як ім'я пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), пророка ісламу, якому було зіслано Коран – тільки п'ять разів! Даний факт ясно підтверджує, що Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) був відправленим пророком, а те, що було зіслано йому – це божественне одкровення, а не його слова. Якби Коран був словами пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), то в ньому згадувалося б його ім'я набагато частіше, аніж ім'я якоїсь іншої людини.

Підтверджуючи високий щабель пророка Іси (мир йому), у багатьох аятах Корану згадується історія і його славної родини.

Особливе положення займає й Мар’ям – мати пророка Іси (мир йому). Священний Коран часто описує Мар’ям як богобоязливу жінку, яка походить із гідної сім'ї. Ім'я її родини – сімейство Імрана – походить від потомків пророків і посланців, нащадком якої був пророк Іса (мир йому). Також ім'ям цієї сім'ї називається третя сура в Корані – «Сімейство Імрана». Таким чином ця родина була пошанована і вона назавжди викликатиме почуття поваги в серцях мусульман. Всевишній сказав:

Воiстину, Аллаг обрав Адама, Нуха, рiд Iбрагiма та рiд Iмрана перед жителями свiтiв. Однi з них були нащадками iнших. Аллаг — Всечуючий, Всезнаючий!

 (Сура "Аль Імран", аяти 33-34)

 

Мар’ям (мир їй)

У Священному Корані дуже часто згадується добрими словами Мар’ям, дочка Імрана, мати пророка Іси (мир йому). Вона була щирою, цнотливою і чистою жінкою, вихованою в благословенній родині. У багатьох коранічних аятах вона називається праведною, чистою та благочестивою. Всевишній сказав:

I Мар’ям, доньку Iмрана, яка зберегла цноту лона свого, тож вдихнули Ми в нього вiд Духа Нашого; сприйняла за iстину вона слова Господа її та Писання Його, i була вона з-посеред покiрних.

 (Сура «ат-Тахрім», аят 12)

У Священному Корані говориться, що Мар’ям була благословенною через мольбу, з якою звернулася до Аллага її мати. Всевишній сказав:

I ось сказала жiнка з роду Iмрана: «Господи! Я дала обiтницю присвятити Тобi те, що знаходиться в утробi моїй! Тож прийми вiд мене, бо, воiстину, Ти — Всечуючий, Всезнаючий!»

 (Сура «Аль Імран», аят 35)

Це благословенне благання стало причиною захисту Мар’ям і її сина, пророка Іси (мир йому), від шайтана. Аллаг відповів на благання Мар’ям і підтримав її чудесами, які свідчили про її високе положення. Вона отримувала свій наділ, перебуваючи на своєму місці. За виховання Мар’ям відповідав праведник Закарія. Всевишній сказав:

I коли вона народила, то сказала: «Господи! Я народила дiвчинку!» Та Аллаг краще знав, кого вона народила, бо хлопчик — не те, що дiвчинка. «Я назву її Мар’ям, i я шукаю у Тебе захисту для неї та її нащадкiв вiд каменованого шайтана!» Аллаг прийняв дитину якнайкраще, найкращим чином зростив її та доручив її Закарiї. Кожного разу, коли Закарiя входив у святилище, де була жiнка, то знаходив бiля неї їжу. А коли вiн запитав: «О Мар’ям! Звiдки це у тебе?», то вона казала: «Це — вiд Аллага! Воiстину, Аллаг надiляє, кого побажає — без вiдплати за це!»

(Сура «Аль Імран», аяти 36-37)

Мар’ям більше за всіх жінок свого часу практикувала поклоніння Аллагу. Всевишній обрав її, і ангели повідомили їй про цю радісну звістку:

I сказали ангели: «О Мар’ям! Воiстину, Аллаг обрав тебе i зробив пречистою. Вiн обрав тебе перед жiнками усiх свiтiв! О Мар’ям! Будь смиренною перед Господом своїм, впади до землi та вклоняйся разом iз тими, хто кланяється!»

 (Сура "Аль Імран", аяти 42-43)

Ще більше Мар’ям додає пошани й поваги те, що ціла сура була названа на її честь – сура «Мар’ям», вісімнадцята сура Корану. Це єдина сура в Корані, яка носить жіноче ім'я. Мар’ям була надана величезна честь і шана, якої вона не удостоїлась в християнських книгах. Слід зазначити, що в Корані жодна сура не було названа на честь однієї з дружин Пророка (мир йому і благословення Аллага) – Хадіджи, Аїші; або на честь однієї з його дочок – Фатими; або на честь когось із його родичів (хай буде вдоволений ними Аллаг). У Корані сказано, що Абу Лягаб – дядько Пророка (мир йому і благословення Аллага) – потрапить до Пекла, що в черговий раз підтверджує правдивість посланницької місії Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) і те, що це – лише зіслане йому одкровення, а не плід його праць, як про заявляють деякі люди, котрі заперечують посланницьку місію Мухаммада (мир йому і благословення Аллага). Якби Коран був твором Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), то в ньому можна було б побачити хвалу та звеличення його самого (мир йому і благословення Аллага) або його родичів.

Посланець ісламу (мир йому і благословення Аллага) говорив про матір пророка Іси (мир йому) лише добре і вважав її найкращою жінкою! Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) сказав: «Кращими жінками в світі були Мар’ям, дочка Імрана, Хадіджа, дочка Хувейліда, Фатима, дочка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), і Асія, дружина Фараона».[5]

Пророк (мир йому і благословення Аллага) засвідчив, що Мар’ям – найкраща жінка з-посеред мешканок Рая. Він сказав: «Кращі жінки з-поміж мешканців Раю – Хадіджа, дочка Хувейліда, Фатима, дочка Мухаммада, Мар’ям, дочка Імрана, і Асія, дочка Музахіма, дружина фараона».[6]

 

Глава друга: життя пророка Іси (мир йому)

У Корані пророк Іса (мир йому) згадується тільки хорошими словами. В ньому описуються його гідні якості, які підтверджують його високе положення перед Аллагом. Всевишній зробив пророка Ісу (мир йому) благою звісткою для його матері, Мар’ям, коли пообіцяв, що дарує їй дитину, яка відрізнятиметься від інших людей способом створення. Аллаг створив пророка Ісу (мир йому) Своєю Всемогутністю, Бажанням і словом «Будь». Також Аллаг повідомив їй безліч хороших звісток про Ісу (мир йому), сказавши:

Вiн говоритиме iз людьми ще в колисцi та в дорослому вiцi. Буде вiн одним iз праведникiв!» Вона сказала: «Господи! Як може бути у мене дитина, якщо жоден чоловiк не торкався мене?» Сказав ангел: «Так станеться, бо Аллаг вчиняє так, як побажає!» Коли вирiшує Вiн щось, то лише говорить: «Будь!» — i воно постає. Вiн навчить його Писанню, мудростi, Таурату й Iнджiлю.

 (Сура "Аль Імран", аяти 46-48)

 

Народження пророка Іси (мир йому)

У Корані йдеться про народження пророка Іси (мир йому), сина Мар’ям, і про ті особливості та чудеса, які дарував йому Аллаг. Всевишній в Корані детально і переконливо роз’яснив це питання, так, як його сприймає здоровий розум і логіка. Ісі (мир йому) даровано те становище, яке личить йому як пророку і рабу Аллага. До його народження не має відношення перелюб, як про це мерзенно заявляють іудеї, а також він не був сином Аллага або Аллагом. Коран не вважає, що народження пророка Іси (мир йому) без батька дає підставу поклонятися йому або вважати його сином Аллага, адже Аллаг створив Адама взагалі без батька і без матері, а також Хавву – без батька і без матері, а Ісу (мир йому) – тільки без батька. Решту ж Своїх створінь Аллаг створив від батька і матері. Всевишній сказав:

Воiстину, Iса перед Аллагом схожий на Адама — Вiн створив його з праху, а потiм сказав тому: «Будь!» — i вiн є. Iстина — вiд Господа твого. Тож не будь серед тих, якi сумнiваються. А якщо хто почне сперечатися з тобою пiсля того, як до тебе прийшло знання, то скажи: «Покличмо ж наших i ваших синiв, наших i ваших дружин, нас самих i вас самих, помолiмося, та й накличемо прокляття Аллага на брехунiв!» Воiстину, ця розповiдь є правдивою. I немає бога, гідного поклоніння, крiм Аллага i, воiстину, Вiн — Великий, Мудрий! А якщо вони вiдвернуться, то, воiстину, Аллаг знає тих, якi чинять безчестя! Скажи: «О люди Писання! Прийдiмо ж до єдиного слова мiж нами i мiж вами — що ми не будемо поклонятися нiкому, окрiм Аллага, i не будемо нiкого додавати Йому як рiвного, i не будемо вважати за Господа когось iншого з нас чи з вас, а тiльки Аллага!» А якщо вони вiдвернуться, то скажи: «Засвiдчiть же, що ми — вiдданi Йому!» О люди Писання! Чому ви сперечаєтесь про Iбрагiма, адже Таурат та Iнджiль були зiсланi лише пiсля нього. Невже ви не розумiєте? Ви сперечалися про те, що було вам вiдомо. А чому ж зараз ви не сперечаєтесь про те, що вам не вiдомо? Аллаг знає, а ви не знаєте! Iбрагiм не був нi юдеєм, нi християнином, але вiн був ханiфом, вiдданим! Вiн не був багатобожником!

 (Сура "Аль Імран", аяти 59-67)

Саме тому народження пророка Іси (мир йому) є людським. Аллаг створив його в утробі матері так само, як і всі інші Свої створіння. У створенні пророка Іси (мир йому) черговий раз було продемонстровано Всемогутність Творця, коли Він створив Ісу (мир йому) без батька. Аллаг роз’яснив справжню сутність Іси (мир йому), сказавши:

I згадай у Писаннi Мар’ям, коли вона вiддалилася вiд своїх рiдних у мiсце схiдне, i сховалася вiд них за завiсою. I Ми послали до неї Нашого Духа, який уподiбнився статному чоловiку. Вона сказала: «Воiстину, шукаю в Милостивого захисту вiд тебе, хiба що ти богобоязливий!» Вiн вiдповiв: «Воiстину, я тiльки посланець Господа твого й маю дарувати тобi пречистого хлопчика!» Вона сказала: «Як може бути в мене хлопчик, коли жоден чоловiк не торкався мене й не була я блудницею?» Вiн сказав: «Так станеться, бо сказав те Господь твiй. Це легко для Нього!» I Ми зробимо його знаменням для людей та милiстю вiд Нас. Цю справу вже вирiшено! Тож вона завагiтнiла й вiддалилася в мiсце далеке. Пiдiйшла з пологовими муками до стовбура пальми й сказала: «Як би я хотiла вмерти ранiше й бути назавжди забутою!» I вигукнув iз-пiд неї Iса : «Не журись, Господь створив бiля тебе струмок! Нахили до себе стовбур пальми й струсони — на тебе посипляться свiжi фiнiки! Їж, пий та заспокойся! А якщо побачиш якогось чоловiка, то скажи: «Я дала Милостивому обiтницю постити й не стану розмовляти сьогоднi нi з ким iз людей!» Вона прийшла до своїх рiдних, несучи його. Сказали тi: «О Мар’ям! Ти зробила жахливу рiч! О сестро Гаруна! Батько твiй не був поганою людиною, i мати твоя не була розпусницею!» Та вона вказала на Iсу. Вони запитали: «Як ми можемо говорити з ним, коли вiн — немовля?» Вiн сказав: «Воiстину, я — раб Аллага. Вiн дарував менi Писання й зробив мене пророком. Вiн зробив мене благословенним усюди, де б я не був, зобов’язав мене молитися й давати закят, доки я буду жити, бути шанобливим до матерi моєї й не зробив мене зверхнiм, нещасним. Мир менi в день мого народження, в день моєї смертi та в день, коли я воскресну до життя!» Такий Iса, син Мар’ям. Це — правдиве слово про нього — про кого вони так сперечаються. Не годиться Аллагу народжувати, Преславний Вiн! Коли вирiшує Вiн щось, то тiльки говорить: «Будь!» — i воно є.

(Сура "Мар’ям", аяти 16-35)

Священний Коран пояснив, що вагітність Мар’ям Ісою (мир йому) сталася внаслідок подиху ангела Джібріля за наказом Аллага. Іса (мир йому) не є дитиною перелюбу і Мар’ям ніколи не чинила перелюбу, як про це заявляють іудеї. Ані він (мир йому), ані його мати не причетні до цих брудних звинувачень і гидоти! У Корані йдеться про це так:

Та, яка зберегла цноту лона свого, — Ми вдихнули в неї вiд нашого Духу, зробивши її саму та її сина знаменням для свiтiв!

 (Сура "аль-Анбія", аят 91)

 

 

Людська сутність пророка Іси (мир йому)

У Священному Корані розповідається про сутність пророка Іси (мир йому), сина Мар’ям. Іса (мир йому) – раб Аллага, якому Всевишній дарував шану і обрав його для донесення послання до народу Ізраїлю, після пророка Муси (мир йому). Аллаг роз’яснив, що мати пророка Іси (мир йому) – праведна і цнотлива жінка. І Він сказав, що як з Ісою (мир йому), так і з його матір’ю відбувалося все те ж саме, що і зі звичайними людьми: вони їли, пили, спали, прокидалися, відчували біль і плакали. Як може бути Богом той, хто має такі якості? Аллагу не властиво ніщо з цього! Всевишній сказав:

Месiя, син Мар’ям — лише посланець. Iстинно, приходили посланцi й до нього. Мати його — праведниця, але й вони споживали їжу! Поглянь, як роз’яснюємо Ми невiруючим знамення Нашi! I ще раз поглянь — у якiй же оманi вони!

 (Сура "аль-Маїда", аят 75)

Аллагу не личить мати дружину чи сина – Він, Господь усіх творінь, вищий над усе! Немає нікого, гідного поклоніння, крім Нього! Твердження про те, що, мовляв, у Аллаг має сина, є одним з найгірших наклепів. Все, крім Аллага, – створено і підвладне Йому. Всі створіння підтверджують свою покору Аллагу: чи-то власними язиками, чи-то вродженою якістю. Всевишній сказав:

I ще кажуть: «Милостивий узяв сина».Справдi, ви стверджуєте жахливу рiч! Вiд цього здатнi розколотися небо, розсипатися земля й зруйнуватися гори! Вiд того, що вони приписали Милостивому сина! Не годиться Милостивому мати сина! Воiстину, кожен iз тих, хто на небесах i на землi, постане перед Аллагом лише як раб.

 (Сура "Мар’ям", аяти 88-93)

Наявність сина або батька є результатом діяльності двох суб'єктів, а Аллага ніхто не створив і немає нікого, подібного до Нього. Всевишній сказав:

Скажи: «Вiн — Аллаг — Єдиний, Аллаг — Той, до Кого прагнуть, не народив i не був народжений, i нiхто не був рiвним Йому!»

 (Сура "аль-Іхляс", аяти 1-4)

Думка про те, що в Аллага є син, не є чимось новим. Навпаки, ці переконання старі, як саме людство. Подібне почали казати після появи першого багатобожжя. Багатобожники-араби заявляли, що ангели – це дочки Аллага, Всевишній вище за те, що вони Йому приписували! Всевишній сказав:

Запитай у них, чому це в твого Господа — доньки, а в них самих – сини? Невже Ми створили ангелiв жiнками, а вони були свiдками цього? Воiстину, через свою брехливiсть вони говорять: «Аллаг народив!» Вони брешуть! Невже Вiн вiддав перевагу донькам над синами? Що з вами? Як ви судите? Невже ви не замислитесь? Невже ви маєте ясний доказ? Принесiть ваше Писання, якщо ви говорите правду! Вони вважають, що мiж Ним i джинами є родинний зв’язок. Але джини знають, що вони будуть зiбранi в пеклi! Пречистий Аллаг вiд того, що Йому додають у поклонiннi! Цього не роблять тiльки обранi раби Аллага.

 (Сура «ас-Саффат», аяти 149-160)

Багато юдеїв і християн несправедливо заявляють, що в Аллага є син, слідуючи своїм попередникам з древніх народів. Всевишній сказав:

Сказали юдеї: «Узайр — син Аллага!» Сказали християни: «Месiя — син Аллага!» Цi слова з їхнiх вуст схожi на слова невiруючих, якi жили ранiше. Нехай знищить їх Аллаг! Як же вони вiддалилися! Вони беруть собi за Господа, крiм Аллага, своїх учених, ченцiв i Месiю, сина Мар’ям. Але ж їм наказували поклонятися Єдиному Богу! Немає бога, гідного поклоніння, крiм Нього! Пречистий Вiн вiд того, що додають Йому!

(Сура "ат-Тауба", аяти 30-31)

У Священному Корані йдеться про невіру тих, хто вважає, що Іса (мир йому), син Мар’ям – Аллаг, син Аллага або третій з Трійці. У Корані пояснюється, що заклик Іси (мир йому) був спрямований на втілення в життя єдинобожжя та залишення багатобожжя. Пророк Іса (мир йому) продовжив те, з чим приходили попередні пророки і посланці. Всевишній сказав:

Iстинно, невiруючi тi, якi говорять: «Воiстину, Аллаг — це Месiя,син Мар’ям!», але ж казав Месiя: «О сини Iсраїла! Поклоняйтеся Аллагу, Господу моєму й Господу вашому!» Воiстину, тi, якi додають Аллагурiвних — заборонив Аллаг їм сади раю, будуть у пеклi вони! I не будеу неправедних помiчникiв! Iстинно, не вiрують тi, якi говорять: «Воiстину, Аллаг — третiй iз Трiйцi», - але ж немає бога, гідного поклоніння, крiм Бога єдиного! I, воiстину, якщо не вiдмовляться вони вiд того, що говорять, то тих iз них, якi не вiрують, спiткає болiсна кара! Невже не покаються вони перед Аллагом i не благатимуть прощення у Нього Адже Аллаг — Прощаючий, Милосердний!

 (Сура "аль-Маїда", аяти 72-74)

Розумні докази, згадані в Корані, підтверджують, що тільки Аллаг є Творцем, Господом і Управителем всього сущого. Він творить і робить, що забажає! В Корані йдеться про те, що всі чудеса, даровані пророку Ісі (мир йому), були від Аллага, а не від самого пророка. Також повідомляється, що ані пророк Іса (мир йому), ані його мати не могли нічим нашкодити або допомогти іншим людям: вони не могли ані умертвити, ані оживити. Аллаг не має потреби в них і не має потреби ні в кому зі Своїх творінь, але всі творіння мають потребу в Ньому. Всевишній сказав:

Iстинно, не вiрують тi, якi говорять: «Воiстину, Аллаг, Вiн — Месiя, син Мар’ям!» Скажи: «Хто може завадити волi Аллага, якщо Вiн захоче знищити Месiю, сина Мар’ям, i матiр його, й тих, хто на землi — всiх?» Аллагу належить влада над небесами, землею i над тим, що помiж ними. Створює Вiн те, що бажає, i Вiн спроможний на кожну рiч!

 (Сура "аль-Маїда", аят 17)

Аллаг зіслав в Корані аяти, які застерігають народ Ізраїлю від прояву надмірності щодо своєї релігії. Їм, як і всім, було заборонено говорити про Аллага без знання. Коран роз’яснює, що пророк Іса (мир йому), про божественність якого заявляють християни, є звичайною людиною, яка закликала і поклонялася Аллагу, не виявляючи перед Ним жодної зарозумілості. А ті, хто противилися і виявляли зарозумілість, відмовляючись поклонятися Аллагу, навічно будуть в пекельному полум’ї. Всевишній сказав:

О люди Писання! Не порушуйте релiгiї вашої та не говорiть про Аллага нiчого, крiм iстини. Адже Месiя — Iса, син Мар’ям — лише посланець Аллага та слово Його, донесене до Марiї, та дух вiд Нього. Увiруйте ж в Аллага та посланцiв Його i не кажiть: «Трiйця». Краще для вас утриматись вiд цього. Воiстину, Аллаг — Бог єдиний, пречистий Вiн вiд того, щоб мати дитину. Йому належить те, що на небесах i те, що на землi. Достатньо Аллага як Опiкуна! Нi Месiя, нi наближенi ангели нiколи не цуралися бути рабами Аллага. А всi тi, якi цураються бути рабами Його та сповнюються гординi, будуть зiбранi бiля Нього на Суд! А тим, якi увiрували та робили добрi справи, Вiн сповна дасть винагороду їхню, та ще й збiльшить її за ласкою Своєю. А тих, якi цуралися та сповнювалися гординi, Вiн скарає карою болiсною! I не знайдеться їм, окрiм Аллага, нi Захисника, нi Помiчника! О люди! Прийшов до вас доказ вiд Господа вашого! I зiслали Ми вам свiтло ясне! Тих же, якi увiрували та покладали сподiвання на Аллага, Вiн введе в милiсть i ласку Свою, та й поведе до Себе прямим шляхом.

(Сура "ан-Ніса", аяти 171-175)

Абсолютно протилежну позицію зайняли іудеї, які звинуватили нашого пророка Ісу (мир йому) в тому, що він є сатанинським духом, і що він – брехун. У Корані ясно спростовується подібний наклеп. Всевишній сказав:

Месiя — Iса, син Мар’ям — лише посланець Аллага та слово Його, донесене до Марiї, та дух вiд Нього. Увiруйте ж в Аллага та посланцiв Його i не кажiть: «Трiйця».

 (Сура «ан-Ніса», аят 171)

Але дух Іси (мир йому) такий самий, як і інші створені душі. Слово “дух” віднесено до Аллага тому, що Він особливо вшанував Ісу (мир йому). Це слово було використано не тільки щодо пророка Іси (мир йому), але й до Адама (мир йому). Всевишній сказав:

Ось твiй Господь сказав ангелам: «Я створю людину з глини. Коли Я розмiрю її та вдихну в неї зi Свого Духу, то впадiть перед нею ниць».

 (Сура "Сад", аяти 71-72)

Раніше вже йшлося про народження пророка Іси (мир йому), коли Аллаг назвав ангела Джібріля «Духом від Себе». Всевишній сказав:

I згадай у Писаннi Мар’ям, коли вона вiддалилася вiд своїх рiдних у мiсце схiдне,i сховалася вiд них за завiсою. I Ми послали до неї Нашого Духа, який уподiбнився статному чоловiку.

 (Сура "Мар’ям", аяти 16-17)

Також Аллаг назвав “духом” і Коран, за допомогою якого жвавіють серця і приходить душевний спокій. Коран так само оживляє і цілі людські суспільства, вказуючи на мирські користі і гарантуючи забезпечення прав і безпеки життя, честі і майна людей. Всевишній сказав:

Саме так, за наказом Нашим, Ми вiдкрили тобi дух. Ти не знав, що таке Писання, що таке вiра, але Ми зробили його свiтлом, яким вказуємо прямий шлях тим iз Наших рабiв, кому побажаємо! Воiстину, ти ведеш до прямого шляху.

 (Сура «аш-Шура», аят 52)

 

Пророча місія Іси (мир йому)

У Священному Корані говориться про те, що всі пророки є нащадками пророка Нуха (мир йому) і Ібрагіма (мир йому), і що всі небесні писання були зіслані пророкам з-посеред нащадків цих двох найгідніших пророків. Тому, немає жодного сумніву в тому, що наш Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) – нащадок пророка Ісмаїла, сина пророка Ібрагіма. Всевишній сказав:

Й, iстинно, вiдсилали Ми Нуха та Iбрагiма, i поставили серед нащадкiв їхнiх пророцтво та Писання. Були серед них тi, хто йшов прямим шляхом, але багато хто з них — нечестивцi.

(Сура «аль-Хадід», аят 26)

Однією зі складових віри мусульман є віра у всіх посланців Аллага. У Корані йдеться про те, що ми повинні поважати, любити і захищати честь пророків, поширюючи серед людей любов до них. До віри в пророків також відноситься віра в пророка Ісу (мир йому), сина Мар’ям, який займає особливе місце в серцях мусульман. Всевишній сказав:

Скажiть: «Ми увiрували в Аллага i у те, що зiслано нам, i що зiслано Iбрагiму, Iсмаїлу, Iсхаку, Якубу та колiнам iз нащадкiв їхнiх; у те, що було дано Мусi, Ici, у те, що було дано пророкам вiд Господа їхнього. Ми не проводимо межi мiж ними, i Йому Ми пiдкоряємося!» I якщо вони вiрують у те, у що вiрите ви, то йдуть вони шляхом прямим. Але якщо вони вiдвертаються, то суперечать йому. Аллаг захистить тебе вiд них, а Вiн — Всечуючий, Всезнаючий!

(Сура «аль-Бакара», аяти 136-137)

До пришестя пророка Муси (мир йому) народ Ізраїлю перебував у приниженому становищі. Всевишній сказав:

I ось Ми врятували вас вiд роду Фiрауна. Вони завдавали вам страждань, убивали ваших синiв i залишали в живих ваших жiнок. У цьому для вас — велике випробування вiд Господа вашого!

 (Сура «аль-Араф», аят 141)

Але Аллаг виказав їм шану і відправив до них пророка Мусу (мир йому), після чого їх становище змінилося з приниженого на гідне; з бідності на багатство; і вони виявилися переможцями.

Через деякий час більшість представників народу Ізраїлю відхилилися від прямого керівництва, з яким до них прийшов Муса (мир йому). Вони стали несправедливими і почали сіяти безчестя на землі. Народ Ізраїлю називав пророків брехунами і вбивав їх. Частина цього народу стала заперечувати воскресіння, розрахунок і покарання у вічному житті. Вони занурились у пристрасті і насолоди, стали незаконно відбирати майно інших людей. Тоді Аллаг відправив до них в якості посланця пророка Ісу (мир йому), сина Мар’ям. Аллаг навчив його Торі і Євангелію, аби Іса (мир йому) зміг повернути їх до правильного шляху. Всевишній сказав:

Слiдами їхнiми вiдправили Ми Iсу, сина Мар’ям, iз пiдтвердженнямiстинностi того, що було до нього в Тауратi, й дарували Ми йому Iнджiль, у якому прямий шлях i свiтло та пiдтвердження iстинностi того, що було до нього в Тауратi, i як прямий шлях та пересторогу для богобоязливих.

 (Сура «аль-Маїда», аят 46)

Іса (мир йому) почав якнайкраще закликати народ Ізраїлю до поклоніння Єдиному Аллагу. Він доніс до них послання Аллага і спонукав їх діяти у відповідності до законів Євангелія. Всевишній сказав:

Коли Iса прийшов iз ясними знаменнями, то сказав: «Я прийшов до вас iз мудрiстю; я поясню вам частину того, про що ви сперечаєтесь! Тож бiйтесь Аллага та корiться менi! Воiстину, Аллаг — мiй Господь та ваш Господь! Тож поклоняйтесь Йому! Це — прямий шлях!»

 (Сура "аз-Зухруф", аяти 63-64)

Коли ж пророк Іса (мир йому) побачив їх невіру і нехтування його закликом, то став шукати собі помічників (апостолів) і виявляти терпіння на шляху поширення релігії Аллага. У пророка Ісу (мир йому) увірували дванадцять сподвижників, з яких він взяв обіцянку поширювати релігію Аллага, незважаючи на те, що їх чекатиме багато труднощів на цьому шляху. Всевишній сказав:

I коли Iса вiдчув їхнє невiр’я, то вiн запитав: «Хто мої помiчники на шляху до Аллага?» Вiдповiли апостоли: «Ми — помiчники Аллага! Ми увiрували в Аллага! Засвiдчи ж те, що ми — вiдданi Йому!»

(Сура «Аль Імран», аят 52)

 

Зовнішній вигляд і гідні якості пророка Іси (мир йому)

У Священному Корані згадується багато гідних якостей пророка Іси (мир йому), які вказують на його високе положення перед Аллагом як Його посланця. Пророк Іса (мир йому) об’єднав у собі якості людської досконалості, що, безсумнівно, підтверджує його високий щабель. Всевишній сказав:

Слiдами їхнiми вiдправили Ми Iсу, сина Мар’ям, iз пiдтвердженнямiстинностi того, що було до нього в Тауратi, й дарували Ми йому Iнджiль, у якому прямий шлях i свiтло та пiдтвердження iстинностi того, що було до нього в Тауратi, i як прямий шлях та пересторогу для богобоязливих.

 (Сура «аль-Маїда», аят 46)

У Священному Корані сказано, що пророку Ісі (мир йому) допомагав і оберігав Сам Аллаг. Всевишній сказав:

Ми дарували Мусi Писання й слiдом за ним направили посланцiв. Ми дарували Ici, сину Мар’ям, яснi знамення та пiдтримали його Духом Святим. Щоразу, коли приходив до вас посланець iз тим, що було вам не до душi, ви гордували! Одних ви вважали за брехунiв, iнших — убивали!

 (Сура «аль-Бакара», аят 87)

Посланець Аллага Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) сказав, що пророк Іса (мир йому) був найгіднішим прикладом для наслідування. Він мав міцну віру, був старанний в поклонінні і був дуже щирий перед Аллагом. Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) сказав, що повернення Іси (мир йому) в кінці часів буде однією з великих прикмет настання Судного дня. Всевишній сказав:

Коли сина Мар’ям наводять як приклад, твiй народ починає голосно радiти. Вони говорять: «Кращi нашi боги чи вiн?» Вони наводять тобi цей приклад лише заради суперечки. Воiстину, вони — люди, якi сперечаються! Воiстину, вiн — лише раб, якому Ми дарували Свою милiсть та зробили прикладом для синiв Iсраїла! Якби Ми побажали, то замiнили би вас на землi ангелами, якi стали б вашими намiсниками! Воiстину, вiн — прикмета Часу. Тож не сумнiвайтесь у цьому та йдiть за Мною! Це — прямий шлях!

 (Сура "аз-Зухруф", аяти 57-61)

Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) так описав зовнішні якості пророка Іси (мир йому): “Пророки схожі на дітей від одного батька і різних матерів: матері у них різні, а релігія їх – одна. З усіх людей в цьому світі і в світі вічному я найбільш близький до Іси, сина Мар’ям, бо між мною і ним не було пророка. Коли він спуститься з небес і ви його побачите, то маєте знати, як він буде виглядати: він ані високий, ані низький; буде вдягнений практично в жовтий одяг і він буде виглядати дуже охайно. Іса розіб’є хрест, вб’є свиню, скасує джіз’ю і закликатиме людей до ісламу. В часи пророка Іси (мир йому) Аллаг вб’є всіх, крім мусульман. Після приходу Іси, Аллаг знищить Даджжаля, і на землі запанує безпека так, що леви будуть випасатися із верблюдами, тигри із коровами, вовки із вівцями. Діти будуть грати зі зміями, і вони не завдаватимуть їм шкоди. Він проживе на землі сорок років, після чого помре, а мусульмани звершать за нього похоронну молитву».[7]

Також Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) сказав, що віра в пророка Ісу (мир йому) є невід'ємною частиною віри і причиною потрапляння людини до Раю: «Хто засвідчив, що немає божества, гідного поклоніння, крім одного Аллага, у якого немає рівного, що Мухаммад – Його раб і Посланець Його, що Іса – раб Аллага і син Його рабині, а також Слово Його, надіслане Мар’ям, і дух від Нього, і що Рай – істина, і що Пекло – істина, того Аллаг введе до Раю через будь-які з восьми воріт, які забажає».[8]

Також Посланець Аллага Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) повідомив, що віра в пророка Ісу (мир йому) є причиною збільшення нагороди і піднесення за щаблями Раю. Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав: «На чоловіка, який мав рабиню, котру він належним чином виховував і навчав, а потім звільнив її і одружився із нею, –  чекає подвійна нагорода. Якщо людина увірувала в Ісу, а потім – в мене, то на неї чекає подвійна нагорода. Якщо раб Аллаг по-справжньому буде боятися Аллага, виконуючи приписи свого Хазяїна, то на нього чекає подвійна нагорода».[9]

Пророк (мир йому і благословення Аллага) описав Ісу (мир йому) найгіднішими якостями, такими як чистота серця і гарна думка про людей. Він сказав: «Одного разу Іса побачив людину, яка щось вкрала. Тоді він запитав у злодія: «Чи ти вкрав щось?» Той відповів: «Клянуся Аллагом, крім Якого немає іншого божества, гідного поклоніння, не вкрав!» Тоді Іса (мир йому) сказав: «Я повірив тому, хто поклявся Аллагом, і не повірив тому, що побачили мої очі!».[10]

 

Іса (мир йому) і лжемесія Даджжаль

У Священному Корані йдеться про повернення Іси (мир йому) ближче до  настання Часу. Це буде ознакою наближення Судної години. Всевишній сказав:

Коли сина Мар’ям наводять як приклад, твiй народ починає голосно радiти. Вони говорять: «Кращi нашi боги чи вiн?» Вони наводять тобi цей приклад лише заради суперечки. Воiстину, вони — люди, якi сперечаються! Воiстину, вiн — лише раб, якому Ми дарували Свою милiсть та зробили прикладом для синiв Iсраїла! Якби Ми побажали, то замiнили би вас на землi ангелами, якi стали б вашими намiсниками! Воiстину, вiн — прикмета Часу. Тож не сумнiвайтесь у цьому та йдiть за Мною! Це — прямий шлях!

 (Сура "аз-Зухруф", аяти 57-61)

Ступінь Іси (мир йому) перед Всевишнім Аллагом настільки високий, що Він відправить його (мир йому) перемогти Даджжаля і поширити іслам. Все це станеться за часів великих смут і спокус, коли люди відхиляться від прямого шляху, коли хороше стане поганим, а погане – хорошим. Пророк Іса (мир йому) встановить справедливість і поширить мир, як про це повідомив Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага): «О люди! З часів створення Аллагом нащадків Адама, на землі не було спокуси страшнішої, ніж спокуса Даджжаля. Серед відправлених Аллагом пророків не було такого, який би не застерігав власну громаду від Даджжаля. Я – останній з пророків, а ви – остання з громад. Він неодмінно з'явиться серед вас. Якщо це станеться, поки я перебуваю серед вас, то я буду змагатися за кожного мусульманина. Але якщо він з'явиться, коли мене вже не буде серед вас, то кожна людина буде стояти за себе саму, і Аллаг замінить мене в цьому для кожного мусульманина. Він з'явиться на дорозі між Шамом і Іраком, і стане лютувати всюди. О раби Аллага, будьте ж стійкими! Я опишу його вам так, як не описував його жоден з попередніх пророків. Спочатку він назве себе пророком, але після мене не буде пророків. Потім він скаже: «Я – ваш Господь», - але ви не побачите вашого Господа, поки не помрете. Крім того, у нього одне око, але ваш Господь – не одноокий. Між очима у нього написано «невіруючий», і цей напис зможе прочитати кожен віруючий, навіть якщо він не вміє писати. Серед його спокус буде те, що він принесе сад і вогонь, але його вогонь буде садом, а його сад – вогнем. Тому, хто буде випробуваний його вогнем, слід попросити захисту в Аллага і прочитати початок сури «Аль-Кагф». І тоді вогонь стане для нього прохолодою і порятунком, як це одного разу сталося з Ібрагімом. Серед його спокус буде те, що він скаже бедуїну: «Чи засвідчиш ти, що я – твій господь, якщо я воскрешу твоїх батьків?». Той відповість: «Так». І тоді два диявола постануть перед ним у вигляді його батьків і скажуть: «Синку, слідуй за ним, адже він – твій господь». Серед його спокус буде те, що він уб'є одного з тих, хто потрапить до нього. Він розпиляє його пилою навпіл і скаже: «Погляньте на цього раба мого. Зараз я воскрешу його, і він заявить, що у нього є інший господь». Аллаг воскресить його, а той безбожник запитає: «Хто твій Господь?» Чоловік відповість: «Мій Господь – Аллаг, а ти – Його ворог. Ти – Даджжаль. Клянуся Аллагом, ніколи раніше я не був настільки упевнений в цьому, як сьогодні». Серед його спокус буде те, що він накаже небу пролити дощ, і піде дощ, і накаже землі виростити рослини. І буде серед його спокус те, що він пройде повз поселення, чиї жителі вважатимуть його брехуном, після чого загине вся їх худоба. І буде серед його спокус те, що він пройде повз поселення, мешканці якого повірять йому, і тоді він накаже небу пролити дощ, і піде дощ. Потім він накаже землі виростити рослини, і виростуть рослини, а їх худоба стане більшою і крупнішою, ніж була раніше. Вона даватиме більше м'яса та молока. Не залишиться землі, на яку не ступить нога його, яку він не підкорить, за винятком Мекки та Медіни. На кожній гірській стежці, що веде до них, його зустрічатимуть ангели з оголеними мечами. Нарешті, він зробить перепочинок біля червоних пагорбів, на перетині з солончаками. Потім Медіна разом з її жителями тричі здригнеться, і тоді місто залишать усі лицеміри і лицемірки. Вона видаляє скверну подібно до того, як ковальські міхи видаляють іржу з заліза. Той день назвуть «днем ​​позбавлення». Умм Шурейк бінт Абу аль-'Акр запитала: «О Посланець Аллага, де ж в ті часи будуть араби?» Він відповів: «Їх буде мало; більшість же з них перебуватимуть в Єрусалимі. На їх чолі стоятиме праведний чоловік. Одного разу, коли він вже вийде вперед, щоб очолити ранкову молитву, зійде Іса син Мар’ям. Він посунеться назад, поступаючись місцем Ісі, але той покладе руку йому між плечей і скаже: «Вийди вперед і очоль молитву, адже про початок молитви було оголошено для тебе». Він звершить молитву, а потім Іса скаже: «Відчиніть ворота!». Коли ворота відчиняться, перед ними постане Даджжаль з сімдесятьма тисячами іудеїв. Всі вони будуть в зелених перських плащах, і у кожного з них буде прикрашений меч. Побачивши його, Даджжаль розтане так, ніби тане сіль у воді, і почне втікати. Іса скаже: «Я повинен нанести тобі удар, від якого тобі не втекти». Він наздожене і вб'є його біля східних воріт Лудда. Аллаг же розгромить іудеїв, і з Його Волі заговорять усі творіння, за яким сховається іудей. Каміння, дерева, стіни, тварини – все, крім чагарника ґаркад, буде говорити: «О раб Аллага! О мусульманин, ось іудей! Іди і вбий його». Ґаркад – один з їхніх чагарників, який зберігатиме мовчання.

Даджжаль перебуватиме на землі сорок років. Перший рік буде подібний половині року. Другий рік буде подібний місяцю. Третій рік буде подібний тижню. Решта ж днів будуть подібні іскрі. Людина прокинеться біля одних воріт Медіни і не встигне досягти інших воріт міста, як настане вечір». Його запитали: «Як же ми будемо звершувати молитву в такі короткі дні?» Він сказав: «Ви будете відраховувати час так, як ви це робите в ці довгі дні, і молитися. Іса ібн Мар’ям перебуватиме серед моїх послідовників як справедливий суддя та неупереджений правитель. Він буде ламати хрести і вбивати свиней. Він скасує данину і залишить милостиню. Ніхто не буде нападати на вівець і верблюдів. Не буде злоби і взаємної ворожнечі. Всі отруйні тварини позбудуться своєї отрути: хлопчик буде класти руку в рот змії, і та не заподіє йому шкоди; дівчинка буде грати із левом, і той не завдасть їй шкоди; а вовки будуть серед вівець, немов вівчарські собаки. Земля наповниться миром подібно до того, як посудина наповнюється водою. Люди сповідуватимуть єдину віру, не поклоняючись нікому, крім Аллага. Не буде воєн, і курейшити отримають свою владу. Земля стане немов срібний таз: вона буде вирощувати рослини так, як це було за часів Адама. По декілька людей будуть наїдатися виноградним гроном або гранатом. Бик буде коштувати стільки-то, а кінь – всього декілька дирхемів». Люди запитали: «О Посланець Аллага, чому ж коні будуть знецінені?» Він відповів: «На них більше ніколи не будуть сідати верхи, аби воювати». Його запитали: «А чому подорожчають бики?» Він сказав: «Вони орють всю землю. Воістину, перед появою Даджжаля буде три роки посухи, і люди сильно зголодніють. У перший рік Аллаг накаже небу скоротити дощі на третину, а землі – зменшити на третину рослинність. На другий рік Він накаже небу скоротити дощі на дві третини, а землі – зменшити рослинність на дві третини. Потім, на третій рік, Аллаг накаже небу взагалі не проливати дощі, і звідти не проллється навіть краплі води. Землі ж буде наказано не зрощувати рослинність, і на ній нічого не виросте. Парнокопитні загинуть, за винятком тих, кого Аллаг побажає зберегти». Його запитали: «Як же люди будуть жити в ті часи?» Він сказав: «Свідченням єдинобожжя, звеличенням, прославлянням і вихвалянням Аллага! Все це буде їм замість їжі».[11]

 

Чудеса, які Аллаг дарував Своїм посланцям

Аллаг відправляв посланців, підтримуючи їх видимими чудесами, які підтверджували правдивість їх посланницької місії. Враховуючи те, що чудеса пророків були відчутними, то із закінченням епохи того чи іншого пророка, його чудо зникало разом із ним. Відповідно, в ці чудеса вірили тільки ті люди, які були їх свідками. Але з появою останнього пророка і посланця Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), який прийшов із загальносвітовим і завершальним посланням, його чудо залишилося назавжди, аж до настання Судного дня. Воно є доказом для всіх творінь, без винятку, а також свідченням для усіх наступних поколінь, яке підтверджує істинність посланницької місії Мухаммада (мир йому і благословення Аллага). Саме тому головне диво пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) не є відчутним, подібно до чудес інших пророків, тому що, в такому разі, воно не змогло б підтвердити останню посланницьку місію, адже із закінченням епохи Пророка (мир йому і благословення Аллага ) інші люди не змогли б повірити в чудо, не побачивши його. Тому основним вічним дивом Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) є одкровення від Аллага – Священний Коран, який читатимуть аж до Судного дня! Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) приніс слова, перед красномовством і стилем якого не в змозі ніхто встояти! Особливо якщо врахувати, що Коран був зісланий в епоху злету літературності і красномовства. Також слід згадати виклик, кинутий в Корані всім бажаючим спростувати його істинність. Будь-які спроби таких людей закінчувалися провалом, тому що вони не змогли придумати нічого подібного ані частині Корану – сурі, ні навіть одному віршу – аяту. Одним з аспектів неперевершеності Корану є те, що в ньому повідомляється про події, які відбудуться в майбутньому. Таким чином, Священний Коран є вічним дивом, дарованим Пророку Мухаммаду (мир йому і благословення Аллага). Він сказав: «Кожному з пророків давалося щось, через що йому вірили інші люди. Мені було даровано одкровення від Аллага і я сподіваюся, що за мною піде найбільше людей в Судний день».[12]

 

Чудеса пророка Іси (мир йому)

Як зазначалося раніше, дехто заперечував і не вірив в посланців (мир їм усім). Таким людям були необхідні суто відчутні докази. Тому Аллаг підтримував Своїх пророків чудесами, які вказували на правдивість їх місії, з якою вони були відправлені. Але слід знати, що всі ці чудеса відбувалися з Волі Аллага і Його дозволу. Всевишній сказав:

Ми вiдсилали посланцiв ранiше за тебе й дарували їм дружин i нащадкiв. Але жоден посланець не мiг показати знамення без дозволу Аллага. Для кожного строку — своє Писання.

 (Сура «ар-Рад», аят 38)

Чудеса, які Аллаг дарував Своїм посланцям, відбувалися в сферах, добре відомих народам пророків. Наприклад, в народі пророка Муси (мир йому) широко практикувалося чаклунство, тому Мусі (мир йому) був дарований посох, який поглинув всі мотузки, які кидали чаклуни і намагалися видати їх за змій, щоб зачарувати погляди людей. Коли Муса (мир йому) побачив ці мотузки, його охопив страх, але Всевишній сказав:

Чаклуни прийшли до Фiрауна й сказали: «Ми маємо отримати винагороду, якщо будемо переможцями!» Той вiдповiв: «Так, i ви будете одними з наближених!» Вони сказали: «О Мусо, або кидай спершу ти, або кинемо ми!» Той вiдповiв: «Кидайте ви!» I коли вони кинули, то зачарували погляд людей, налякали їх i показали великi чари. А Ми вiдкрили Мусi: «Кидай свою палицю!» I ось, стала вона поглинати те, що створили вони! Постала iстина й стало марним те, що робили вони! Вони зазнали поразки й повернулися приниженими. Чаклуни впали в земному поклонi й сказали: «Ми увiрували в Господа свiтiв, Господа Муси та Гаруна!»

 (Сура «аль-Араф», аяти 113-122)

Пророк Іса (мир йому) був відправлений до народу, який вірив тільки матеріальним і відчутним фактами. Високого рівня серед них досяг розвиток медицини. Отже, чудо пророка Іси (мир йому) стосувалося саме сфери лікування. З Волі Аллага пророк Іса (мир йому) звершував безліч чудес. Всевишній сказав:

Коли сказав Аллаг: «О Iсо, сину Мар’ям! Згадай милiсть Мою до тебе, коли укрiпив Я тебе Духом Святим. I ти говорив iз людьми в колисцi й у дорослому вiцi; i коли Я навчив тебе писання й мудростi, Таурата й Iнджiля; i коли з дозволу Мого лiпив ти з глини подобу птаха, дихав на неї, i вона ставала птахом iз дозволу Мого; i як ти зцiлював слiпонародженого й прокаженого з дозволу Мого; i коли воскрешав померлих iз дозволу Мого; i коли стримав Я синiв Iсраїла вiд тебе, коли ти прийшов до них iз ясними знаменнями. I сказали тi, якi не вiрували з-посеред них: «Воiстину, це справжнє чаклунство!»

 (Сура «аль-Маїда», аят 110)

Також до чудес, які Аллаг дарував пророку Ісі (мир йому), належить випадок, коли сподвижники Іси (мир йому) попросили зіслати їм трапезу з небес, і Аллаг відповів їм на їх прохання. Всевишній зробив так, аби їх серця наповнилися спокоєм і вони повірили в істинність посланницької місії Іси (мир йому). Всевишній сказав:

I коли вiдкрив Я апостолам: «Увiруйте в Мене й посланця Мого!», вони сказали: «Увiрували Ми, тож засвiдчи, що ми — вiдданi Тобi!» Коли апостоли сказали: «О Iсо, сину Мар’ям! Чи може Господь твiй зiслати нам трапезу з неба?» Вiн мовив: «Бiйтеся Аллага, якщо ви вiруючi!» Вони сказали: «Ми бажаємо скуштувати її, щоб заспокоїлися серця нашi та впевнилися ми, що ти сказав нам правду, i щоб ми були свiдками цього!» Сказав Iса, син Мар’ям: «О Аллаг, Господи наш! Зiшли нам трапезу з неба, яка була би святом для перших iз нас i для останнiх iз нас — як знамення вiд Тебе; надiли ж нас, бо Ти — найкращий iз надiляючих!» Сказав Аллаг: «Воiстину, Я зiшлю її вам, але якщо хтось iз вас i пiсля цього не увiрує, то, воiстину, Я скараю його такою карою, якою не карав нiкого з жителiв свiтiв».

 (Сура «аль-Маїда», аяти 111-115)

 

Пророки та заклик до єдинобожжя

Основа релігії всіх пророків єдина, тому що вона бере свій початок від єдиного джерела – Аллага. Всевишній сказав:

Невже крiм Нього вони беруть собi iнших богiв? Скажiть: «Наведiть свiй доказ! Ось нагадування для тих, хто зi мною, i нагадування для тих, хто був ранiше за мене!» Але бiльшiсть iз них не знає iстини. Вони вiдвертаються! Ми не вiдсилали ранiше за тебе жодного посланця, не вiдкривши йому: «Немає бога, гідного поклоніння, крiм Мене! Тож поклоняйтеся Менi!»

 (Сура «аль-Анбія», аяти 24-25)

Отже, єдинобожжя – це головний стрижень, на якому ґрунтуються всі принципи ісламського Шаріату. Так було й в усіх попередніх небесних законах. Заклик до єдинобожжя і поклоніння Єдиному Аллагу – це мета, заради якої Аллаг створив людей, заради цього були створені Рай та Пекло. Всевишній сказав:

Вiн встановив вам у релiгiї те, що заповiв Нуху, те, що Ми вiдкрили тобi, те, що Ми заповiли Iбрагiму, Мусi та Iсi: «Тримайтеся релiгiї та не розходьтеся помiж собою в нiй!» Важко багатобожникам те, до чого ти закликаєш їх. Аллаг обирає Собi того, кого побажає та веде прямим шляхом того, хто до Нього звертається!

 (Сура «аш-Шура», аят 13)

Такими були настанови, які давали пророки своїм народам в загальному, і своїм нащадкам зокрема: сповідувати єдинобожжя і щиро поклонятися Єдиному Аллагу. Всевишній сказав про пророка Йакуба:

Чи ж ви були свiдками того, як пiдступила до Якуба смерть i як запитав вiн синiв своїх: «Кому ви будете поклонятися пiсля того, як я залишу вас?» Вони сказали: «Ми будемо поклонятися твоєму Богу i Богу твоїх батькiв — Iбрагiма, Iсмаїла та Iсхака, Богу Єдиному! I ми — покiрнi Йому!»

 (Сура "аль-Бакара", аят 133)

Здорова логіка та розум відкидають багатобожжя і додавання Аллагу рівних, тому що багатобожжя – це приписування недоліків Єдиному Творцю всього буття! Якщо прилучення рівних і висловлення подяки тому, хто цього не заслуговує, є неприйнятним навіть серед створінь, то що ж казати про прояв багатобожжя до Аллага, Господа всіх творінь? Пречистий Аллаг від подібного. Всевишній сказав:

Ми не створювали небес, землi й того, що мiж ними, бавлячись. Коли б Ми прагнули забави, то зробили б її з того, що маємо — якби взагалi це робили! Та ж нi! Ми вражаємо iстиною брехню й вона трощить її. I та зникає! Горе вам за те, що ви вигадуєте! Йому належать усi, хто на небесах i на землi! А тi, хто поряд iз Ним, не гордують поклонiнням Йому й не втомлюються! Вони невтомно прославляють Його вночi та вдень! Невже вони роблять собi богiв iз землi, якi були б здатнi воскрешати? Якби були iншi боги, крiм Аллага, то небеса i земля зруйнувалися б. Аллаг, Господь трону, пречистий вiд того, що Йому приписують! Його не запитають про те, що Вiн робить, — запитають їх!

 (Сура «аль-Анбія», аяти 16-23)

Аллагу не властиві такі якості, як бажання розважатися, бавитися, жартувати. Також у Аллага немає сина, тому що з точки зору розуму очевидно, що наявність сина вказує на наявність дружини, а таке неприпустимо приписувати Аллагу. Існування сина і дружини у Аллага вказувало б на те, що вони також мають божественну сутність, як і Сам Аллаг. Це означало б, що син і дружина не мають початку і кінця, тобто вічні. Все це є неможливим, адже єдиним Творцем є Аллаг, в Якого нема ані рівних, ані подібних. Якщо хтось потребує дружину, то чому б тоді йому не взяти собі багато дружин? Аллагу не властиве подібне! Наявність сина також вказує на слабкість і потребу в помічнику. Тоді чому б не взяти собі більше синів, від яких можуть народитися онуки та інші нащадки… Пречистий Аллаг від подібного! Він не має потреби ні в кому і ні в чому! Варто додати те, що той, хто має сина, здатен продовжувати свій рід, що, в свою чергу, вказує на те, що батько сам є народженим. У кого є син, у того обов’язково є і батько, або Творець. Всі подібні припущення невластиві Аллагу – Єдиному Творцеві, Який не народжував і не був народжений. У кого є син, той із плином часу постаріє, а його син успадкує володіння свого батька. Пречистий Аллаг від згаданого – Єдиний Творець! Всевишній сказав:

Творець небес i землi, як може мати Вiн дитину, коли не має дружини? Вiн створив кожну рiч i Вiн — про кожну рiч Знаючий! Такий Аллаг, ваш Господь; немає бога, гідного поклоніння, крiм Нього, Творця кожної речi; тож поклоняйтеся Йому! Вiн — Опiкун кожної речi! Погляди не осягають Його, це Вiн осягає погляди! Вiн — Проникливий, Всевiдаючий!

 (Сура "аль-Анам", аяти 101-103)

Відомо, що потреба у співтовариші вказує на недолік того, хто його потребує. Кожен ніби доповнює іншого. Всевишній не потребує нікого зі Своїх творінь, Йому не потрібна нічия допомога, щоб керувати всім. Навпаки, всі його творіння мають потребу в Ньому і в Його милості. Всевишній сказав:

Скажи: «Хвала Аллагу, Який не мав дитини, i Якому немає рiвного у владi, i не потрiбен Йому захисник вiд приниження». I звеличуй Його велично!

 (Сура «аль-Ісра», аят 111)

У Корані пояснюється безпідставність думки про те, що у Аллага, Творця всього сущого, є помічники. У ньому згадуються логічні і розумні докази, які переконують здоровий глузд. Серед цих доказів:

  • Існування кількох богів вказує на наявність у всіх них абсолютної сили, тому що бути всесильним є невід'ємним атрибутом Бога. Отже, багатобожжя свідчить про те, що кожен з цих богів буде бажати чогось свого, відмінного від бажання інших богів. Внаслідок їх суперечок і протиріч, почалося б руйнування цілого світу. Аллаг вищий від того, щоб мати хоча б якогось помічника. У Корані сказано:

Невже вони роблять собi богiв iз землi, якi були б здатнi воскрешати. Якби були iншi боги, крiм Аллага, то небеса i земля зруйнувалися б. Аллаг, Господь трону, пречистий вiд того, що Йому приписують!

 (Сура "аль-Анбія", аяти 21-22)

  • Існування інших божеств, разом з Аллагом, свідчило б про те, що кожен з них володіє певною силою, яка неминуче призвела б до протистояння у боротьбі за владу у Всесвіті. У Корані сказано:

Скажи: «Якби крiм Нього iснували ще й iншi боги, як стверджують невiруючi, то вони неодмiнно прагнули б досягнути Володаря трону!» Преславний Вiн i Вищий вiд того, що вони кажуть! Прославляють Його сiм небес, земля й тi, хто на них. Немає нiчого, що б не прославляло Його хвалою. Та ви не розумiєте прославлення їхнього; воiстину, Вiн — Смиренний, Прощаючий!

(Сура «аль-Ісра», аяти 42-44)

  • Існування інших божеств, разом з Аллагом, свідчило б про поділ влади у Всесвіті, аби кожне божество відповідало за певну частину творінь. Подібне є неприпустимим щодо Аллага:

Аллаг не брав Собi дитини й немає, крiм Нього, iншого бога. Iнакше кожен бог забирав би те, що створив, а однi з них вивищилися би над iншими. Пречистий Аллаг вiд того, що Йому приписують!

(Сура "аль-Мумінун", аят 91)

Саме тому багатобожжя є найтяжчим гріхом, який Аллаг не прощає людині, якщо вона померла без каяття за нього. Рай для такої людини буде забороненим і вона навічно опиниться у Пеклі. Більшість коранічних аятів застерігають від скоєння цього гріха, який є несправедливістю по відношенню до Аллага і зведенням на Нього брехні без жодного знання. Всевишній сказав:

Аллаг не прощає, коли Йому приписують рiвних, але прощає все iнше, крiм цього, тому, кому побажає! I хто приписує Аллагу рiвних, той чинить великий грiх!

 (Сура "ан-Ніса", аят 48)

 

Іса (мир йому) непричетний до багатобожжя

У Священному Корані пояснюється, що Іса (мир йому) такий самий пророк, як і всі інші: він створений і є рабом Аллага. Іса (мир йому) закликав до єдинобожжя і ніколи не підтримував багатобожжя, яке сповідував його народ. Іса (мир йому) закликав свій народ до віри в Єдиного Аллага і до залишення поклоніння всьому, чому вони поклонялися крім Нього. Всевишній сказав:

Коли Iса прийшов iз ясними знаменнями, то сказав: «Я прийшов до вас iз мудрiстю; я поясню вам частину того, про що ви сперечаєтесь! Тож бiйтесь Аллага та корiться менi! Воiстину, Аллаг — мiй Господь та ваш Господь! Тож поклоняйтесь Йому! Це — прямий шлях!»

 (Сура "аз-Зухруф", аяти 63-64)

Коран категорично відкинув звинувачення тих, хто заявляв, що нібито пророк Іса (мир йому) закликав до поклоніння самому собі та його матері. У Корані йдеться, що Іса (мир йому) постане перед Господом світів в Судний день в присутності всіх людей, аби відкинути зведену на нього брехню з боку народу Ізраїлю. Всевишній сказав:

I коли сказав Аллаг: «О Iсо, сину Мар’ям, чи говорив ти людям: «Вiзьмiть мене й матiр мою за двох богiв нарiвнi з Аллагом?» Iса сказав: «Преславний Ти! Не говорив я того, на що не маю права. Якби я таке й сказав, Ти б це напевно знав. Ти знаєш те, що в менi, а я не знаю того, що в Тобi. Воiстину, тiльки Ти знаєш потаємне! Не говорив я їм нiчого, крiм того, що Ти наказав менi: «Поклоняйтеся Аллагу, Господу моєму й Господу вашому!» I був я свiдком їм, поки був серед них. Коли ж Ти взяв мене, то Ти наглядаєш за ними, а Ти — кожнiй речi Свiдок! А якщо Ти скараєш їх, то, справдi, вони — раби Твої, а якщо простиш їх, то, воiстину, Ти — Всемогутнiй, Мудрий!»

 (Сура "аль-Маїда", аяти 116-118)

 

Радісна звістка від Іси (мир йому) про прихід Мухаммада (мир йому і благословення Аллага)

У Священному Корані йдеться про те, що Аллаг узяв завіт і договір зі всіма посланцями, що вони будуть підтверджувати істинність посланницької місії один одного. Також завіт був узятий з пророків відносно того, що якщо Аллаг відправить посланця, який буде підтверджувати істинність всіх попередніх послань, то вони повірять в нього і будуть закликати до цього свої народи. Всевишній сказав:

Аллаг узяв завiт iз пророками: «Ось те, що Я дарую вам iз Писання та мудростi! Потiм прийде до вас посланець, який пiдтвердить те, що буде у вас. Вам слiд увiрувати в нього та допомагати йому!» I Вiн запитав: «Чи погоджуєтесь ви iз цим i чи вiзьмете це на себе?» Тi вiдповiли: «Погоджуємось!» Сказав Вiн: «Будьте ж свiдками цьому i Я буду свiдком разом iз вами! А якщо хто пiсля цього вiдвернеться, тi — нечестивцi!» Невже вони прагнуть iншої релiгiї, а не релiгiї Аллага? Йому пiдкорилися усi, хто на небесах i на землi — як добровiльно, так i примусово. I до Нього повернуться вони!

 (Сура «Аль Імран», аяти 81-83)

У Священному Корані присутні аяти, які закликають і немусульман, а особливо представників людей Писання – іудеїв і християн, увірувати в пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) і слідувати його посланню. Всевишній сказав:

О сини Iсраїла! Згадайте блага Мої, якими Я надiлив вас! Тримайтеся завiту зi Мною, i Я триматимуся завiту iз вами! I бiйтесь лише Мене! I увiруйте в те, що Я зiслав як пiдтвердження даного вам, та й не будьте першими, хто не повiрить у це. Не продавайте знамень Моїх за низьку цiну i бiйтеся лише Мене! Не вбирайте iстину в неправду та не приховуйте iстини, адже ви її знаєте!

 (Сура "аль-Бакара", аяти 40-42)

Пророк Іса (мир йому) виконав наказ Аллага і повідомив своєму народу радісну звістку про прихід пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага). Також він пояснив народу Ізраїлю, що був посланий виключно до них. В Євангелії від Матвія (15:24) сказано: «Я був посланий лише до заблудлих овець дому Ізраїлевого».

З цих слів очевидні низка фактів.

Перший факт: пророк Іса (мир йому) не був посланий до всіх людей, а лише до певного народу і в певний час. Про це говорять всі Євангелія.

Якщо про цей факт згадується у всіх Євангеліях, тоді чому заклик християн не обмежений тільки народом Ізраїлю – іудеями? Чому християни не втілюють в життя слова Іси (мир йому) і не закликають тільки іудеїв? Виходить, проведення християнської місіонерської діяльності, націленої не на іудеїв, суперечить словам пророка Іси (мир йому)?

Цей текст з Євангелія однозначно вказує на те, що християнство – не загальносвітова релігія, і що місіонерська діяльність, спрямована на поширення цієї релігії, не є невід’ємним стовпом християнства.

Другий факт: враховуючи те, що пророк Іса (мир йому) був відправлений тільки до заблукалих вівець дому Ізраїлевого, то виходить, що має з’явитись інший пророк після Іси (мир йому), заклик якого буде направлений до всього світу, і який буде завершальним пророком. Саме про пришестя цього пророка казав Іса (мир йому). Всевишній сказав:

I коли сказав Iса, син Мар’ям: «О сини Iсраїла! Я — посланець Аллага до вас, який пiдтверджує те, що було до мене в Тауратi, й сповiщає добру звiстку про посланця, котрий з’явиться пiсля мене. Iм’я його — Ахмад». А коли цей посланець прийшов iз ясними доказами, то сказали вони: «Це — очевидне чаклунство!»

 (Сура «ас-Сафф», аят 6)

Я переконаний, що неупереджена людина, розум якої вільний від сліпого слідування релігії своїх батьків і дідів, обов’язково запитає себе: “Чи існує якась складність в тому, щоб Аллаг після пришестя одного пророка відправив іншого пророка? Адже, насправді, пророків було дуже багато”. Якщо відповіддю буде те, що в цьому немає нічого складного ані з точки зору розуму, ані з точки зору шаріату, тоді чому деякі люди заперечують пророчу і посланницьку місію Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), спрямовану до всіх людей? Тим паче, що це підтверджується попередніми пророками і посланцями.

 

Як поставилися іудейські вчені та християнські праведники до посланницької місії Мухаммада (мир йому і благословення Аллага)

Багато іудейських вчених і християнських монахів увірували в Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) після того, як переконалися в тому, що він є істинним Пророком (мир йому і благословення Аллага). Це не є дивним, адже в їх священних писаннях згадано про появу пророка, який прийде після Муси і Іси (мир їм обом). Подібні повідомлення збереглися навіть незважаючи на ті спотворення і зміни, яких зазнали ці писання. Саме тому, що детальні описи Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) збереглися в цих книгах, багато християн приймають іслам аж до сьогоднішнього дня, незважаючи на всі спроби західних ЗМІ спотворити істину. Всевишній сказав:

Якi пiдуть за посланцем, неписьменним пророком, запис про якоговони знайдуть у Тауратi та Iнджiлi. Вiн накаже їм найкраще й вiдверне вiд неприйнятного, вiн дозволить їм добре й заборонить лихе, вiн скине з них тягар i пута, якi висять на них. Саме тi, якi увiрують у нього, шануватимуть його, допомагатимуть йому й пiдуть за свiтлом, яке будезiслано йому, — вони матимуть успiх!

 (Сура "аль-Араф", аят 157)

Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) розповів своїм сподвижникам добру звістку, яку про нього повідомив пророк Іса (мир йому) своїм послідовникам. Коли сподвижники попросили: «О Посланець Аллага, розкажи нам про себе!». Він відповів: “Моє пришестя є результатом благання мого праотця пророка Ібрагіма (мир йому) і радісною звісткою, про яку повідомив пророк Іса (мир йому). Мати моя, коли завагітніла мною, бачила, як з неї вийшло світло, яке осяяло палаци Бусри, що знаходяться на землях Шама”.[13]

Після приходу Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) деякі представники людей Писання увірували в нього, а деякі не увірували. Софія, одна з дружин Пророка (мир йому і благословення Аллага), до прийняття ісламу була юдейкою. Вона розповідала: «Я була найулюбленішою дитиною свого батька і дядька. Вони завжди брали мене на руки і пестили, навіть більше за своїх власних дітей. Коли Пророк приїхав до Медіни і зупинився біля Куба в кварталі Бану Амр ібн Ауф, до нього, в передсвітанкових сутінках, вирушили мій батько Хуей ібн Ахтаб і мій дядько Абу Йасір ібн Ахтаб. Вони повернулися тільки із заходом сонця – втомлені, змучені і мало не падали від утоми. Я побігла їм назустріч з радістю, як зазвичай. Клянуся Аллагом, ніхто з них не звернув на мене уваги; так вони були засмучені. Я чула, як мій дядько Абу Йасір говорив моєму батьку Хуею ібн Ахтабу: «Невже це він?» Батько сказав: «Так, клянусь Аллагом!». Тоді дядько запитав: «Ти визнаєш його і підтверджуєш, що це саме він?» Відповів: «Так». Запитав: «А що у тебе на душі до нього?» Батько відповів: «Ворожнеча до нього, клянусь Аллагом, поки я живий!».[14]

Багато християнських монахів і іудейських вчених, як в минулому, так і сьогодні, визнали істину, з якою прийшов Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага). Одним з перших, ще в часи Посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага), іслам прийняв правитель Ефіопії – негус. Він був знавцем християнських писань і добре знався на благих звістках, про які повідомив пророк Іса (мир йому). Негус свідомо сповідував чисте християнство і був далеким від сліпого фанатизму. Умм Саляма, одна з дружин Пророка (мир йому і благословення Аллага), розповідала: “Ступивши на землю Ефіопії, ми знайшли добрих сусідів і справжню безпеку для нашої релігії. Ми могли вільно поклонятися Господу нашому, Всевишньому Аллагу, не побоюючись шкоди з боку когось або чиїхось злих висловлювань. Коли про це стало відомо курайшитам, вони задумали недобре проти нас і відправили до Негуса двох своїх людей – Амра ібн аль-Аса і Абд Аллага ібн Абу Рабі’а. Разом з ними курайшити відправили багаті дари для негуса і його єпископів з того, чим славилася земля Хіджаза. При цьому гонцям було сказано, аби вони обдарували кожного єпископа, перш ніж почнуть обговорювати наше питання з царем Ефіопії”.

Після прибуття до Ефіопії посланці курайшитів зустрілися з єпископами та обдарували кожного з них, нікого не забувши. При цьому кожному єпископу сказали наступне: “На землі царя Ефіопії оселилася група наших юних дурнів, які відкинули релігію своїх батьків і дідів, а також посіяли ворожнечу серед свого народу. Коли ми скажемо про це царю, підкажіть йому, щоб він видав їх нам, нічого не питаючи про їх релігію. Вожді їх народу добре їх знають і обізнані про їхнє віровчення.

- Добре... – відповіли єпископи.

Умм Саляма оповідала:

“Для Амра і його супутника не було нічого ненависнішого і неприємнішого, аніж бачити, як негус запрошує когось із нас і вислуховує”.

Після цього обидва посланця курайшитів прийшли до негуса і піднесли йому багаті дари, яким він дуже зрадів. Потім посланці сказали йому:

- О цар Ефіопії, в твоєму царстві знайшла притулок купка відщепенців з нашого народу. Вони сповідують релігію, яка невідома ані нам, ані вам. Ці люди відхилили нашу релігію і не прийняли вашу. Нас відправили до тебе вожді і керівники їх народу, аби ти повернув їх назад. Нашим мудрецям добре відомо, яку смуту вони сіють.

Негус подивився на своїх єпископів, які сказали:

- Істинно так, о цар... Їх народ краще знає їх, а також те, що вони накоїли. Видай їм цих людей, і нехай вони самі з ними розбираються.

Цар сильно розгнівався, почувши такі слова своїх єпископів, і сказав:

- Ні, клянусь Господом, я нікому не видам цих людей, поки не покличу їх до себе і не розпитаю їх про те, що їм приписують. Якщо вони такі, як кажуть ці люди, то я видам їм їх. Якщо ж все інакше, то я захищу їх, і буду жити з ними у мирі, поки їм потрібен буде мій захист!”.

Умм Саляма продовжувала: “Потім негус послав за нами, аби ми прибули для зустрічі з ним. Перш ніж вирушити до негуса, ми зібралися порадитися. Дехто сказав: “Цар почне розпитувати вас про вашу релігію, тому говоріть відверто про те, у що вірите. Нехай від імені всіх вас говорить Джа’фар ібн Абу Таліб, а інші мовчать”.

Після цього ми вирушили до негуса, який покликав також своїх єпископів. У зелених рясах і клобуках[15] вони розсілися праворуч і ліворуч від царя, розклавши навколо себе свої книги. У царя перебували також Амр ібн аль-Ас і Абд Аллаг ібн Абу Рабі’а.

Коли всі приготувалися, негус звернувся до нас:

- Що ж це за релігія, яку ви собі придумали і через це відмовилися від релігії вашого народу? Чому ви не прийняли мою або будь-яку іншу з існуючих релігій?

Вперед виступив Джа’фар ібн Абу Таліб і сказав:

“О цар, ми були неосвіченим народом, поклонялися ідолам, їли мертвечину, творили гріхи, не підтримували родинні зв’язки, не поважали сусідів, а сильний з нас принижував слабшого. У такому стані ми перебували доти, поки Аллаг не послав до нас Свого Посланця з нашого середовища, чесність, правдивість і цнотливість якого нам добре відомі...

Він закликав нас до Аллага, єдинобожжя і поклоніння тільки Йому Одному, а також до відмови від поклоніння камінню і ідолам, яким раніше поклонялися ми і наші батьки...

Він наказав нам завжди казати правду, бути чесними, підтримувати родинні зв’язки і добрі стосунки із сусідами, не чинити забороненого і не проливати марно кров. Він заборонив нам непристойності, говорити неправду, відбирати гроші у сиріт та паплюжити цнотливих жінок.

Він наказав нам поклонятися Одному Аллагу і нікому іншому, звершувати молитву, виплачувати закят і постити в місяць Рамадан...

Ми повірили йому, увірували в нього і пішли за ним в тому, з чим він прийшов від Аллага. Ми дозволяли собі те, що нам було дозволено, і не дозволяли того, що нам було заборонено.

Але наш народ, о цар, поставився до нас вороже і піддав нас найтяжчим випробуванням, аби ми відмовилися від нашої релігії і повернулися до поклоніння ідолам...

Коли вони поставилися до нас так несправедливо, усіляко утискаючи нас, творячи беззаконня, перешкоджаючи нам сповідувати нашу релігію, ми переселилися до твоєї країни, віддавши перевагу тобі серед інших володарів, сподіваючись жити в добросусідстві із тобою і не відчувати несправедливості з твого боку”.

Звернувшись до Джа’фара ібн Абу Таліба, негус запитав:

- Чи маєш ти з собою щось із того, з чим прийшов ваш Пророк від Аллага?

- Так, – відповів Джа’фар.

- Тоді прочитай мені щось, – попросив цар.

Джа’фар прочитав:

Каф. Га. Я. Айн. Сад. Згадка про милiсть Господа твого до раба Його Закарiї. Коли вiн закликав Господа свого таємно, сказавши: «Господи, кiстки мої ослабли, голова виблискує сивиною, а ранiше, пам’ятаю, я не був розчарований у своїх молитвах до Тебе».

 (Сура "Мар’ям", аяти 1-4)

І далі він закінчив вступну частину цієї сури”.

Умм Саляма оповідала далі:

“Почувши все це, негус розплакався. Його єпископи також розплакалися так сильно, що промокли їх книги. Настільки їх всіх зворушили слова Аллага...

Після цього негус сказав нам:

- Те, з чим прийшов ваш Пророк, і те, з чим прийшов Іса, витікає з одного джерела.

Потім, звернувшись до Амра і його товариша, він сказав:

- Відправляйтеся назад. Я вам цих людей ніколи не видам”.

Умм Саляма продовжувала:

“Коли ми вийшли від негуса, Амр ібн аль-Ас почав погрожувати нам, а потім сказав своєму товаришу:

- Клянуся Аллагом, я завтра знову прийду до царя і розповім йому про них те, що наповнить його душу гнівом і відверне його серце від них. Після того, що цар дізнається про них, він буде змушений фізично знищити їх.

Абд Аллаг ібн Абу Рабі’а заперечив:

- Не роби цього, Амре! Все ж вони наші родичі, хоча й мають іншу думку.

Амр вигукнув у відповідь:

- Ти це полиш... Клянуся Аллагом, я розповім царю таке, що виб’є у них ґрунт з-під ніг... Їй-богу, я скажу йому, що вони вважають Ісу ібн Мар’ям рабом...”.

Прийшовши на наступний день до негуса, Амр звернувся до нього з такими словами:

- О цар! Ці люди, яким ти дав притулок і надав свій захист, кажуть дуже серйозні речі про Ісу ібн Мар’ям.

Негус послав за ними і запитав їх про те, що вони кажуть про Ісу.

Умм Саляма продовжувала:

“Коли ми дізналися про це, нас охопило сильне хвилювання і занепокоєння, якого ми раніше ніколи не відчували.

Одні люди почали питати інших:

- А що ж ви скажете про Ісу ібн Мар’ям, якщо цар запитає вас про нього?

Тоді ми сказали:

- Клянемося Аллагом, ми скажемо про нього тільки те, що сказав Аллаг, і ні на йоту не відступимо від того, з чим прийшов наш Пророк. Ну а далі подивимось.

Далі ми домовилися між собою, що від нашого імені, як першого разу, буде говорити Джа’фар ібн Абу Таліб.

Коли ми прибули до негуса за його викликом, то побачили, що з ним знаходяться всі єпископи, як і минулого разу. Тут  були так само присутні Амр ібн аль-Ас і його товариш.

Коли ми постали перед негусом, він перший звернувся до нас із питанням:

- Так що ж ви говорите про Ісу ібн Мар’ям?

Джа’фар ібн Абу Таліб відповів:

- Істинно, ми говоримо про нього тільки те, з чим прийшов наш Пророк.

Негус запитав:

- А що ж ваш Пророк говорить про нього?

Джа’фар відповів:

- Він каже про нього: “Це – раб Аллага і Його Посланець, а також Його Дух і Його Слово, зіслане Аллагом непорочній діві Мар’ям”.

Ледве негус вислухав слова Джа’фара, як вдарив рукою по землі і вигукнув:

- Іса ібн Мар’ям ані трохи не відійшов від того, з чим прийшов ваш Пророк!

Серед єпископів, що сиділи навколо негуса, знявся гомін засудження того, що вони почули від нього...

- Можете засуджувати... – сказав негус і звернувся до нас:

– Йдіть, ви – в безпеці. Якщо хтось облає вас, то заплатить за це, а якщо заподіє зло, то буде суворо покараний... Клянуся Аллагом, мені не хотілося б стати володарем гори золота, якщо через це постраждає хтось із вас.

Подивившись на Амра і його товариша, цар сказав:

- Поверніть цим двом людям їх дари. Вони мені не потрібні”.

Умм Саляма продовжила свою розповідь:

“Пригнічені і розчаровані йшли Амр і його супутник, глибоко переживаючи свою невдачу. А ми продовжили жити під захистом негуса, як добрі сусіди”.[16]

Справедливий та неупереджений представник людей Писання після ознайомлення з тим, що Священний Коран говорить про пророка Ісу (мир йому) і його матір, підтвердить, що це є істиною від Аллага. Християни приймають іслам частіше, ніж представники інших релігій. Вони усвідомлюють свою близькість до мусульман. Історія, яка сталася між Іраклієм, правителем римлян, і Абу Суф’яном, до його прийняття ісламу, дуже відома в книгах з історії. Вона вказує на глибину знань ранніх християн про істинність посланницької місії Мухаммада (мир йому і благословення Аллага).

Абд Аллаг ібн Аббас розповідав, що Абу Суф’ян ібн Харб повідомив йому про те, що Іраклій послав за ним, коли він супроводжував караван курайшитів. Вони займалися торговими справами в Шамі, і це було в той час, коли Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) уклав перемир'я з Абу Суф’яном та іншими невірними курайшитами. Абу Суф’ян разом зі своїми товаришами прибув до імператора в Ілію, де Іраклій, який перебував в оточенні знатних людей Рума, покликав їх до себе. Він запитав: «Хто з вас є найближчим родичом  чоловікові, який стверджує, що він  – пророк?»

Абу Cуф’ян сказав:

- Я відповів: «Найближчим до нього є я». Тоді він сказав: «Підведіть його ближче до мене, а його товаришів поставте у нього за спиною», - і наказав своєму перекладачу: «Скажи їм, що я буду питати його про того чоловіка, і, якщо він збреше мені, нехай вони назвуть його брехуном». І, клянусь Аллагом, якби я не соромився того, що вони почнуть розповідати про мою брехню, то обов’язково сказав би про нього неправду! Потім Іраклій поставив мені перше питання: «Яке його походження і місце серед вас?» Я відповів: «Він шляхетного походження». Він запитав: «Чи заявляв хтось з вас про щось подібне раніше?» Я відповів: «Ні». Він запитав: «Чи був хтось із його пращурів правителем?» Я відповів: «Ні». Він запитав: «А хто слідує за ним, знатні люди чи звичайні?» Я відповів: «Здебільшого звичайні». Він запитав: «Кількість їх збільшується чи зменшується?» Я відповів: «Збільшується». Він запитав: «А чи відступає хтось від його релігії через невдоволення нею?» Я відповів: «Ні». Він запитав: «Чи доводилося вам звинувачувати його у брехні до того, як він заявив про пророцтво?» Я відповів: «Ні». Він запитав: «Чи не властиво йому віроломство?» Я відповів: «Ні, але у нас з ним зараз перемир’я, і ​​ми не знаємо, що він буде робити», - і більше нічого не зміг додати до сказаного. Він запитав: «Чи доводилося вам боротися з ним?» Я відповів: «Так». Він запитав: «І чим же закінчувалися ваші битви?» Я відповів: «Війна між нами йшла з перемінним успіхом: він перемагав нас і ми перемагали його». Він запитав: «Що він наказує вам робити?» Я відповів: «Він говорить: “Поклоняйтеся одному лише Аллагу, не поклоняйтеся більше нікому і відмовтеся від того, що казали ваші предки”, - і ще він наказує нам молитися, говорити правду, бути добрими і підтримувати зв’язки із родичами». Тоді він наказав перекладачу сказати мені: «Я запитав тебе про його походження, і ти відповів, що він належить до шляхетного роду, але і всі колишні посланці належали до шляхетних родів своїх народів. І я запитав тебе, чи не казав хтось із вас подібного до нього, ти ж відповів, що ні, і я подумав, що якби хтось вже заявляв про це до нього, то я вирішив би, що ця людина просто повторює сказане. Ще я запитав тебе, чи був хтось із його предків правителем. Ти відповів, що ні, і я подумав, що якби він був нащадком владик, то я вирішив би, що ця людина прагне повернути собі свої родові володіння. Ще я запитав тебе, чи не доводилося вам звинувачувати його у брехні, перш ніж він став говорити те, що говорить, а ти відповів, що ні, і мені стало зрозуміло, що якщо він не зводив наклепи на людей, то не стане зводити брехню і на Аллага. Ще я запитав тебе, знатні люди пішли за ним чи звичайні, і ти сказав, що звичайні, але саме вони і стають послідовниками посланців. Ще я запитав тебе, чи збільшується їх кількість, чи зменшується, і ти сказав, що збільшується, але саме таким і має бути стан віри, поки вона не досягне досконалості. Ще я запитав тебе, чи відмовляється хтось від його релігії через невдоволення нею, і ти відповів, що ні, але так і буває, коли істинна віра потрапляє у серця. Ще я запитав тебе, чи не властиво йому віроломство, і ти відповів, що ні, але і посланці ніколи не вчиняють віроломно. Ще я запитав тебе про те, що він наказує вам робити, і ти відповів, що він наказує вам поклонятися Аллагу і не поклонятися нікому іншому, забороняє вам поклонятися ідолам, наказує вам молитися, казати правду і бути доброчесними, і якщо ти говориш правду, це означає, що він обов’язково заволодіє тим, що зараз належить мені. Я знав, що він має з’явитися, але не припускав, що він виявиться одним з вас. Якби я був упевнений, що зможу дістатися до нього, то обов’язково зустрівся б із ним, а якщо б зустрівся, то неодмінно омив би йому ноги!»

А потім він наказав подати йому листа посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага), з яким Діх’я був направлений до намісника Бусри, і той подав його Іраклію, який прочитав там наступне:

- З ім'ям Аллага Милостивого, Милосердного.

Від Мухаммада, раба Аллага і Його посланця, Іраклію, владиці Рума. Мир тому, хто слідує правильним шляхом. Воістину, я закликаю тебе до ісламу! Прийми іслам і ти врятуєшся, а Аллаг подвоїть твою нагороду; якщо ж ти відмовишся, тоді на тебе буде покладено тягар гріха твоїх селян! І я скажу тобі те, що сказав Аллаг:

Скажи: «О люди Писання! Прийдiмо ж до єдиного слова мiж нами i мiж вами — що ми не будемо поклонятися нiкому, окрiм Аллага, i не будемо нiкого додавати Йому як рiвного, i не будемо вважати за Господа когось iншого з нас чи з вас, а тiльки Аллага!» А якщо вони вiдвернуться, то скажи: «Засвiдчiть же, що ми — вiдданi Йому!»

 (Сура «Аль Імран», аят 64)

Абу Суф’ян сказав: «Коли Іраклій закінчив читати це послання, на його зібранні здійнявся галас, а нас вивели звідти, після чого я сказав своїм товаришам: “Ібн Абу Кабша став настільки важливою людиною, що його боїться навіть владика бану-ль-Асфар!” З тих пір я був впевнений, що він переможе, а врешті-решт Аллаг привів мене до ісламу».[17]

Схожа історія сталася з делегацією християн, які прибули до Посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага) з Наджрана. Делегація налічувала шістдесят вершників, а рішення могли приймати чотирнадцять з них. У свою чергу, ці чотирнадцять осіб довірили прийняття рішення трьом найвидатнішим з них, яких звали: аль-Ікаб, ас-Сейїд і Абу Харіса ібн Алькама. Вони почали дискутувати щодо пророка Іси (мир йому), заявляючи про те, що йому було властиве як пророцтво, так і божественність. Після того, як Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) привів їм неспростовні докази того, що Месія – раб Аллага і Його посланець, вони ще більше стали наполягати на своїй брехні. Вони запитали Пророка (мир йому і благословення Аллага): «Що ти скажеш про Ісу?» Тоді Пророк (мир йому і благословення Аллага) відповів: «Він – раб Аллага, Дух, створений Ним, а також Його Слово». Вони вигукнули: «Ні! Іса – бог, якого ангел вдихнув у черево Мар’ям, і який потім вийшов з неї, показавши свою силу і велич! Тож чи бачив ти людину, яка була створена без батька?!!» Після цього Аллаг зіслав аят:

Воiстину, Iса перед Аллагом схожий на Адама — Вiн створив його з праху, а потiм сказав тому: «Будь!» — i вiн є.

 (Сура «Аль Імран», аят 59)

Ось таким чином Аллаг пояснив положення Месії (мир йому) і як він був насправді створений. А що стосується його матері, то її Аллаг створив ще раніше. Аллаг наказав Своєму Пророку запропонувати їм накликати одне на одного прокляття, якщо вони не зможуть нічим відповісти на цей аргумент. Християни сказали: «О Абу аль-Касим! Дай нам поміркувати! Потім ми прийдемо до тебе і дамо відповідь на твою пропозицію». І християни пішли. Вони усамітнилися з аль-Акибом, який був авторитетом серед них, і сказали: «О Абд аль-Масіх! Як ти гадаєш?» Він відповів: «Клянуся Аллагом, о християни, ви зрозуміли, що Мухаммад – Пророк посланий. Він прийшов до вас із рішенням щодо Іси (мир йому). Ви знаєте, що якщо народ прокляв Пророка, а Пророк – накличе прокляття на народ, то, в такому випадку, нікого не залишиться: ані малого, ані старшого з-поміж них. Якщо ви це зробите, то ви будете знищені. Якщо ви наполягаєте на любові до вашої релігії і на продовженні вашого ставлення до Іси, то не ворогуйте з цією людиною, поверніться до себе додому!». Вони знову прийшли до Пророка (мир йому і благословення Аллага) і сказали: «О Абу аль-Касим! Ми вирішили не обмінюватися з тобою прокляттями, залишаємо тебе із твоєю релігією, а ми повернемося додому зі своєю релігією. Але ти відправ з нами одного зі своїх сподвижників, якого ти обереш для нас, аби він розсудив нас у розбіжностях щодо нашого майна. В таких питаннях ви нас влаштовуєте».

Риси послідовників Іси (мир йому)

У Корані описуються справжні послідовники пророка Іси (мир йому), яким властива м’якість, милосердя і відданість релігії. Всевишній сказав:

Потiм вiдправили Ми вслiд за ними Iсу, сина Мар’ям, i дарували Ми йому Iнджiль, i вселили в серця тих, хто йшов за ним, спiвчуття й милiсть. А чернецтво вони самi вигадали, бо Ми не приписували його їм, хiба як прагнуть вони до вдоволення Аллага. Та не виконали вони його належним чином. Тож дарували Ми тим серед них, якi вiрували, винагороду, але багато хто з них — нечестивцi.

 (Сура "аль-Хадід", аят 27)

Також Аллаг в Корані говорить, що вони поспішають слідувати за істиною і допомагати пророку Ісі (мир йому) у поширенні його заклику. Аллаг наказав всім мусульманам бути схожими на сподвижників пророка Іси (мир йому) і поспішати допомагати Пророку Мухаммаду (мир йому і благословення Аллага) в поширенні його заклику. Всевишній сказав:

О ви, якi увiрували! Будьте помiчниками Аллага, як сказав Iса, син Мар’ям, учням своїм: «Хто мої помiчники на шляху до Аллага?» Сказали учнi: «Ми — помiчники Аллага». I увiрувала частина серед синiв Iсраїла, а iнша частина не увiрувала. Пiдтримали Ми тих, якi увiрували, i перемогли вони ворогiв своїх.

 (Сура «ас-Сафф», аят 14)

Після цього Аллаг описав послідовників Іси (мир йому) як тих, хто є найближчим у своїй любові до мусульман. Причина цього полягає в тому, що Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) прийшов після їх пророка, через невеликий проміжок часу. Між ними пройшло набагато менше часу, аніж між пророком Мухаммадом (мир йому і благословення Аллага) і Мусою (мир йому). Це спонукало іудеїв відчувати ворожнечу до мусульман. Якщо врахувати, що іудеї ненавидять християн, незважаючи на те, що пророк Іса (мир йому) прийшов після пророка Муси (мир йому) і був нащадком синів Ісраїля, то що вже казати про пророка, який прийшов набагато пізніше за Мусу (мир йому) і який не був нащадком Ісраїля, хоча і був нащадком пророка Ібрагіма з боку першого його сина Ісамаіля? Всевишній сказав:

 Iстинно, Ти впевнишся, що сильнiше за всiх людей ненавидять тих, якi увiрували, юдеї та багатобожники. Iстинно, ти побачиш, що найближчi в любовi до тих, якi увiрували, тi, якi говорять: «Воiстину, ми — християни!» Це так, адже серед них є священники й ченцi, i вони не вивищують себе. I коли чують вони те, що зiслано Посланцю, бачиш ти очi їхнi, сповненi слiз вiд iстини, про яку дiзналися вони. I говорять вони: «Господи наш! Увiрували ми! Тож запиши нас серед тих, хто свiдчить! А чому нам не вiрити в Аллага й ту iстину, яка прийшла до нас Ми прагнемо, щоб Господь наш увiв нас разом iз людьми праведними!» За те, що говорять вони, Аллаг вiдплатить їм садами раю, де течуть рiки, й вони будуть там довiку — така вiдплата праведникам!

(Сура «аль-Маїда», аяти 82-85)

 

Іса (мир йому) був піднесений на небеса і не був розіп'ятий

Іудеї звикли вважати брехунами своїх пророків, переслідувати і вбивати їх. Всевишній сказав:

Ми дарували Мусi Писання й слiдом за ним направили посланцiв. Ми дарували Ici, сину Мар’ям, яснi знамення та пiдтримали його Духом Святим. Щоразу, коли приходив до вас посланець iз тим, що було вам не до душi, ви гордували! Одних ви вважали за брехунiв, iнших — убивали!

 (Сура "аль-Бакара", аят 87)

Саме тому іудеї намагалися вбити пророка Ісу (мир йому), але Аллаг вберіг його від їхньої підступності. Мусульмани вірять, що пророк Іса (мир йому), син Мар’ям, не помер, не був убитий і не був розіп’ятий на хресті, але Аллаг підніс його на небеса. Також мусульмани переконані, що пророк Іса (мир йому) спуститься з небес перед настанням Судного дня і тоді всі люди Писання правильно увірують в нього. Всевишній сказав:

За порушення завiту свого, за невiр’я їхнє у знамення Аллага та за їхнє вбивство пророкiв без права на те, за їхнi слова: «Закритi серця нашi!» — але ж це Аллаг запечатав їх за невiр’я їхнє, i слабка вiра їхня, — за їхнє невiр’я i за те, що звели вони на Мар’ям великий наклеп, та за слова їхнi: «Воiстину, ми вбили Iсу, сина Мар’ям!», але ж вони не вбили його та не розiп’яли, а це лише так здалося їм. Воiстину, тi, якi сперечаються про нього, перебувають у сумнiвi, i немає у них знання, а лише йдуть вони за здогадками. Справдi, вони не вбивали його. Це Аллаг пiднiс його до Себе; Аллаг — Великий, Мудрий! I, воiстину, серед людей Писання є такi, якi не увiрують в Iсу аж до смертi своєї. Тож у День Воскресiння вiн буде свiдком проти них!

 (Сура "ан-Ніса", аяти 155-159)

Коли Аллаг побажав піднести Ісу до Себе на небо, він вийшов до своїх апостолів з внутрішньої частини будинку, а з його голови капала вода, і сказав: «Воістину, серед вас є той, хто відмовиться від мене після того, як він увірував». Потім він продовжив: «Хто з вас хоче прийняти вигляд мій, і бути вбитим замість мене, щоб розділити зі мною ступінь мою?» Тоді встав наймолодший хлопець серед них і сказав: «Я!». Але Іса сказав йому сісти. Потім він знову повторив сказане, і знову встав той юнак. Він знову сказав йому сісти, і коли він втретє повторив, юнак встав, і тоді Іса сказав йому: «Ним будеш ти». І той юнак прийняв подобу Іси, з дозволу Аллага, а Іса був піднесений на небо через отвір в даху будинку. Переслідувачі-іудеї увійшли до будинку, схопили юнака і розіп’яли, а дехто з цих апостолів відмовився від Іси після того, як увірував в нього. З них утворилися три групи: яковіти, які стверджували, що серед нас був Сам Аллаг, а потім вознісся на небо; несторіани, які стверджували, що з нами був син Аллага, а потім вознісся на небо; третьою ж групою були мусульмани. Вони стверджували, що серед нас був раб і посланець Аллага стільки, скільки побажав Аллаг, після чого Він підніс його на небо. Дві невірні групи здобули перемогу над мусульманами і вбили їх, і до того, як Аллаг відправив останнього Свого посланця Мухаммада, іслам був таємним”. Далі Ібн Аббас додав: «Про це йдеться в словах Аллага:

Пiдтримали Ми тих, якi увiрували, i перемогли вони ворогiв своїх.

 (Сура «ас-Сафф», аят 14)[18]

Всевишній Аллаг так пояснив суть вознесіння Іси (мир йому) до Нього:

Невiруючi хитрували, але й Аллаг хитрував! Аллаг — найкращий iз хитрунiв! Ось Аллаг сказав: «О Iса! Я упокою тебе i пiднесу тебе до Себе, i Я очищу тебе вiд тих, якi не увiрували. I Я дам можливiсть тим, якi пiшли за тобою, мати перевагу над тими, якi не увiрували — аж до Дня Воскресiння. А потiм до Мене повернетесь ви! I Я розсуджу мiж вами те, про що ви сперечаєтесь! А тих, якi не вiрували, то Я скараю жорстокою карою, як у життi земному, так i в життi наступному. I не буде у них помiчникiв! А тим, якi увiрували та чинили добрi справи, вiдплатять повною винагородою! Аллаг не любить нечестивцiв!»

 (Сура "Аль Імран", аяти 54-57)

Іудеї, християни і хрестоносці започаткували доктрину віри у вбивство, розіп’яття і спокутування жертвою Іси (мир йому), сина Мар’ям. Вони уявили, що Аллаг приніс власного сина в жертву заради спокутування гріхів всього людства. Виходить, кожен може робити, що завгодно, тому що Іса (мир йому) вже взяв на себе його гріхи? Поза всяким сумнівом, подібна доктрина тільки псує, а не робить людей кращими. Як може налагодитися життя людей без чіткої методології і меж, біля яких вони б зупинялися? Наскільки далека ця доктрина від божественного методу ісламу, який стверджує, що кожна душа буде відповідати тільки за власні справи! Вссевишній сказав:

Кожна душа є заручницею того, що вона собi здобула.

 (Сура "аль-Муддассір", аят 38)

В ісламі кожна людина відповідатиме тільки за власні вчинки. Якщо вона вчиняла добре, то буде винагороджена, а якщо – погано, то буде покарана. Всевишній сказав:

Хто йде прямим шляхом, той iде ним сам для себе. I хто зiйшов iз нього, той зiйшов тiльки сам проти себе. I нiхто не понесе тягар iншого! Ми ж не карали нiкого, не вiдправивши перед тим посланця.

 (Сура "аль-Ісра", аят 15)

Християнська доктрина вбивства, розп’яття і спокутування жертвою Іси (мир йому) є судженням про Аллага без жодного знання і зведенням на Нього брехні. Всевишній сказав:

Горе тим, хто пише Писання власноруч, а потiм говорить: «Це — вiд Аллага!», щоб продати це за мiзерну цiну! Горе їм за те, що написали вони, i горе їм за те, що вони собi здобули!

 (Сура "аль-Бакара", аят 79)

Аллаг вже взяв завіт і договір з народу Ізраїлевого, що вони приймуть те, з чим прийде пророк Іса (мир йому), а також увірують в того, про кого він сповістить в благій звістці – в Мухаммада (мир йому і благословення Аллага), який з’явиться після Іси (мир йому). Але народ Ізраїлю спотворив, замінив, відвернувся і відкинув цей заповіт. За це Аллаг покарав їх, посіявши між ними ворожнечу як у мирському, так і у вічному житті. Всевишній сказав:

I з тими, якi говорять: «Ми — християни», - взяли Ми завiт. I забули вони ту частину Писання, яку їм треба було пам’ятати. I посiяли Ми серед них ворожiсть i ненависть одне до одного аж до Дня Воскресiння. I покаже тодi їм Аллаг, що вони чинили!

 (Сура "аль-Маїда", аят 14)

 

Повернення пророка Іси (мир йому)

Мусульмани твердо вірять в те, що пророк Іса (мир йому) перед настанням Часу спуститься з неба на землю. У ті часи знань майже не залишиться і серед людей пошириться невігластво, особливо в релігійних питаннях. Землю заполонить несправедливість. Але Іса (мир йому) врятує людство від тиранії, наповнить землю справедливістю і світлом. Він поверне мир і безпеку в усі куточки планети. Пророк Іса (мир йому) правитиме над усіма жителями землі за непереможними законами ісламу. Він зламає хрест, щоб на практиці підтвердити неправдивість віровчення християн щодо його розп’яття. Він вб’є свиней, щоб показати хибність законоположень християн. Після цього, в епоху Іси (мир йому), пошириться благодать по всій землі, не залишиться бідних, а милостиню буде нікому роздавати. Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) сказав: “Клянуся Тим, в Чиїй Долоні душа моя, воістину, скоро вже прийде до вас син Мар’ям, і буде судити вас як справедливий суддя, і зламає хрест, і знищить свиней, і скасує джиз’ю, після чого грошей буде так багато, що ніхто не стане їх приймати”.[19]

Всі ці події стануть провісниками настання Судного дня, після якого люди перейдуть зі стадії мирського життя – обителі звершення вчинків, до стадії життя вічного – обителі відплати і вічного перебування або в Раю, або в Пеклі. Всі помруть. Щасливою буде та душа, яка приготувалася до цього дня, робила добрі справи, віддалялася від забороненого і пішла за посланцями Аллага. Всевишній сказав:

Одного дня Ми зберемо всiх людей разом iз їхнiми провiдниками. I кому дадуть книгу в праву руку, тi прочитають книгу свою, i не будуть вони анiтрохи ображенi! Хто слiпий нинi, той лишиться слiпим i в наступному життi та заблукає ще бiльше!

 (Сура "аль-Ісра", аяти 71-72)

 

Завершення

Наш пророк Іса (мир йому) є єдиним посланцем, щодо якого люди сильно розійшлися в думках. Іудеї ображають і паплюжать його найгіршими словами, приписуючи йому наймерзенніші вчинки. Християни перейшли всі межі в його звеличенні, заявивши, що йому властива божественність і що він – син Аллага, або ж що він – третій з Трійці. Але Аллаг дав милість мусульманам – Аллаг дарує милість, кому забажає – Він направив послідовників ісламу до істини. Мусульмани займають середню позицію щодо Іси (мир йому), в порівнянні з раніше згаданими релігіями. Вони звеличують пророка Ісу (мир йому) і не називають його тими словами, якими називають його іудеї. Також мусульмани не виявляють крайнощів у звеличенні пророка Іси (мир йому), подібно до того, як це зробили християни. Представники ісламу говорять, що пророк Іса (мир йому) – раб і Посланець Аллага, підтверджуючи те, про що сказав Всевишній в Священному Корані.

Такою є справжня сутність нашого пророка Іси (мир йому), якого ми, мусульмани, любимо і поважаємо. Він є гідним пророком, нащадком достойних пророків і посланців. Більш того, невіра в нього і відсутність любові до нього є виходом із ісламу, а також невір’ям у Священний Коран і в останнього Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага). Людина, яка не вірить в пророка Ісу (мир йому), навічно буде перебувати у Пеклі.

Священний Коран і Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) ясно описали нам Мар’ям. Вона була чистою, цнотливою, праведною жінкою, непричетною до жодних видів гидоти. Мар’ям походила з гідної сім'ї.

Я глибоко переконаний, що кожна неупереджена людина, яка прочитала те, що говориться в Корані про цього гідного пророка, підтвердить, що сказане там є істиною, якій потрібно слідувати. Також я глибоко переконаний, що не існує іншого писання або релігії, крім ісламу, де б настільки поважали цього посланця, а також його благородну родину! В ісламі до пророка Іси (мир йому) ставляться так, як він того заслуговує – як і до інших пророків. Всі пророки і посланці, доносячи заклик єдинобожжя, стикалися з низкою труднощів з боку власних же народів. Деяких пророків убили, деяких – мучили, деяких – ув’язнили. Причина цього полягала в тому, що пророки приносили щось, що суперечило сформованим засадам і традиціям. Особливо це стосувалося сфери поклоніння і віровчення. Пророки протистояли хибним переконанням і несправедливим суспільним традиціям. Наприклад, пророк Нух (мир йому) протягом 950 років стикався з протистоянням власного народу, але, при цьому, був стійким і терплячим. Як результат, Аллаг вберіг Нуха (мир йому) від потопу і знищив його народ. Пророка Ібрагіма (мир йому) його власний народ вважав брехуном. Вони кинули його у огонь, але Аллаг врятував Ібрагіма (мир йому), зробивши для нього полум’я прохолодним. Як результат, Аллаг віддав перемогу пророку Ібрагіму (мир йому) і знищив його народ. Пророка Мусу (мир йому) Фараон також називав брехуном і намагався його вбити, але Аллаг врятував Мусу (мир йому), давши йому перемогти, і знищив Фараона разом із його військом. Пророк Іса (мир йому) так само був одним з тих посланців, якого власний народ Ізраїлю називав брехуном. На нього намовляли те, до чого він не був причетний, називаючи його дитиною перелюбу або кажучи, що його мати – перелюбниця (хоча ані він, ані вона, не причетні до подібних заяв!) Ізраїльтяни казали всі ці дурниці заради того, щоб відвернути людей від заклику пророка Іси (мир йому). Потім вони спробували вбити Ісу (мир йому), але Аллаг вберіг його і підніс на небо. Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) зіткнувся із нерозумінням, глузуванням і звинуваченням у брехні як з боку многобожників, так і іудеїв і християн. Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) намагалися вбити, але Аллаг врятував його і допоміг йому проти ворогів. Аллаг звеличив Свою релігію над усіма іншими релігіями, навіть якщо це ненависно невіруючим!

Пророк Іса (мир йому) не є ані богом, ані сином бога, ані третім з Трійці, як це уявили християни. Аллаг вищий за все це! Якби Іса (мир йому) був таким, як його вважають християни, то він міг би без жодних зусиль змусити всіх людей повірити в нього. Але якщо він не зміг цього зробити, то як можна стверджувати про його божественність? Якби Іса (мир йому) був, як вони заявляють, богом, то що це за бог, який не може захистити сам себе і дає іншим людям можливість вбити себе? Якби він був сином Аллага, то як Аллаг дозволив вбити власного сина? Аллаг вищий за те, що Йому приписують!

Аллаг наділив нас розумом і зробив його мірилом, яке відрізняє нас від інших Його створінь. Тож давайте звертатися до розуму, аби розібратися, де – істина, а де – брехня, де – правда, а де – помилка. В релігії всіх пророків немає нічого, що б суперечило здоровій вродженій природі людини (фітра) і здоровому ґлузду. А всі вигадки, про які йшлося вище, були згодом внесені до релігії Аллага і є лише підступами шайтана, який потішився над людьми, аби відхилити їх від істинного шляху. Тож будь, о шановний читачу, серед тих, хто розмірковує, порівнює і слідує найкращому! Будь серед тих, про кого Всевишній сказав:

А для тих, якi уникали тагута, не поклонялися йому й зверталися до Аллага, є добра новина. Сповiсти ж цю добру новину рабам, якi прислухаються до слiв i йдуть за найкращими з них. Це — тi, кому Аллаг вказав на прямий шлях. Воiстину, саме вони — обдарованi розумом!

 (Сура "аз-Зумар", аяти 17-18)

Ми звертаємся зі своїм закликом до всіх немусульман в загальному і до іудеїв та християн зокрема – слідувати божественній методології, до якої раніше вже закликав Мухаммад (мир йому і благословення Аллага), і яка стала гаслом його послідовників після нього. Всевишній сказав:

Скажи: «О люди Писання! Прийдiмо ж до єдиного слова мiж нами i мiж вами — що ми не будемо поклонятися нiкому, окрiм Аллага, i не будемо нiкого додавати Йому як рiвного, i не будемо вважати за Господа когось iншого з нас чи з вас, а тiльки Аллага!» А якщо вони вiдвернуться, то скажи: «Засвiдчiть же, що ми — вiдданi Йому!»

 (Сура "Аль Імран", аят 64)

Іудеї і християни в їх священних писаннях зраділи добрій звістці про прихід останнього Посланця. Вони припускали, що він буде родом з народу Ізраїлевого. Вони точно знали, що він з’явиться на території Медіни, яка на той час називалася Ясріб. Саме тому люди Писання жили в цьому місті і його околицях. Коли ж останній пророк з’явився не з роду народу Ізраїлевого, вони не увірували і відвернулися від нього. Аллаг не потребує їх і Він краще знає, кому дарувати Своє послання. Всевишній сказав:

I ось прийшло до них Писання вiд Аллага, яке пiдтверджує те, що вже є у них. Ранiше вони просили перемоги над тими, хто не вiрує, а коли прийшло до них вiдоме їм, то вони самi не увiрували. Нехай же буде прокляття Аллага над невiруючими! Недобре те, що придбали вони в обмiн на свої душi, не увiрувавши в те, що послав Аллаг, заздрячи тому, що Аллаг надiляє з ласки Своєї того з рабiв Своїх, кого побажає. I накликали вони на себе подвiйний гнiв. На невiруючих чекає принизлива кара!

 (Сура "аль-Бакара", аяти 89-90)

Заклик, який мусульмани намагаються донести до інших, ґрунтується на їхньому бажанні принести людям добро. Мусульмани хочуть стати корисними для оточуючих в мирському житті, тому що в суспільстві, яке практикує релігію Господа, панує стабільність і безпека. Люди зможуть дізнатися про істинну сутність заклику до ісламу лише в такому суспільства. Також мусульмани хочуть принести користь оточуючим у вічному житті, щоб вони увійшли до Раю і врятувалися від Пекла. Божественні приписи спонукають мусульман вести заклик до своєї релігії. Всевишній сказав:

Нехай буде серед вас громада, яка закликатиме до блага, буде наказувати добре та забороняти неприйнятне. Саме такi й матимуть успiх!

 (Сура "Аль Імран", аят 104)

Насамкінець, я дуже сподіваюся, що ця невелика книга стане початком вивчення, яке приведе до пізнання істини. Я щиро бажаю всім знайти справжнє щастя, яке ґрунтується на вірі в Аллага. Всевишній сказав:

«Якi увiрували й знайшли спокiй для своїх сердець у згадуваннi Аллага!» Хiба ж не в згадуваннi Аллага знаходять спокiй серця?

 (Сура "ар-Рад", аят 28)

Як мусульманин, я щиро переконаний в тому, що людина не зможе насолодитися справжнім щастям, не сповідуючи найвеличнішу релігію, яка дає кожному його законне право: як в сфері людських, так і сфері фізичних та духовних взаємин. Все це міститься в ісламі. Черствість і тяжке духовне становище, яке ми можемо спостерігати в немусульманських суспільствах, навіть не дивлячись на їх високий рівень технологічного розвитку, є результатом відсутності правильної віри в Аллага, яка ґрунтується на єдинобожжі. Відсутність віри в Аллага стала причиною бід та нещасть. Всевишній сказав:

А той, хто вiдвернеться вiд Мого нагадування, той матиме важке

життя, а в День Воскресiння Ми пiднiмемо його слiпим!» Вiн скаже: «Господи! Чому ти воскресив Мене слiпим? Я ж був зрячим!» Аллаг скаже: «Так само, як Ми показували тобi Нашi знамення, а ти забув їх, i ти будеш забутий сьогоднi!»

(Сура "Та Га", аяти 124-126)

Коранічні аяти ясно оповідають про те, що для Аллага існує тільки одна релігія – іслам. Аллаг відправляв всіх Своїх пророків (мир їм), аби вони доповнювали одне одного: починаючи з Нуха (мир йому) і закінчуючи Мухаммадом (мир йому і благословення Аллага). Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) про це сказав так: “Мій приклад і приклад пророків до мене схожий на людину, яка збудувала будинок, прикрасивши і удосконаливши його, але не поставила лише одну цеглинку. Люди, обходячи цю споруду, стали дивуватися її красі і запитувати, чому не вистачає останньої цеглинки? Я і є тією останньою цеглинкою, і я – останній із пророків”.[20]

І останній наш заклик – хвала Аллагу, Господу світів! Мир і благословення всім посланцям Аллага.

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Передмова. 3

Глава перша: перші творіння. 8

Створення небес і землі 8

Для чого була створена людина?. 10

Створення Адама – праотця всього людства. 16

Як Ібліс став причиною того, що Адам та його дружина Хавва (мир їм обом) покинули Рай  18

Потреба людей в посланцях і посланницькій місії 22

Чому Аллаг обирав пророків та посланців?. 23

Особливо рішучі та стійкі посланці 25

Нух (мир йому) 25

Ібрагім (мир йому) 27

Муса (мир йому) 32

Іса (мир йому) 36

Мухаммад (мир йому) 39

Сімейство Імрана – шляхетна родина. 41

Мар’ям (мир їй) 42

Глава друга: життя пророка Іси (мир йому) 46

Народження пророка Іси (мир йому) 46

Людська сутність пророка Іси (мир йому) 50

Пророча місія Іси (мир йому) 56

Зовнішній вигляд і гідні якості пророка Іси (мир йому) 59

Іса (мир йому) і лжемесія Даджжаль. 63

Чудеса, які Аллаг дарував Своїм посланцям.. 68

Чудеса пророка Іси (мир йому) 70

Пророки та заклик до єдинобожжя. 73

Іса (мир йому) непричетний до багатобожжя. 78

Радісна звістка від Іси (мир йому) про прихід Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) 80

Як поставилися іудейські вчені та християнські праведники до посланницької місії Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) 83

Риси послідовників Іси (мир йому) 97

Іса (мир йому) був піднесений на небеса і не був розіп'ятий. 99

Повернення пророка Іси (мир йому) 104

Завершення. 106

Зміст. 113

 

 

WWW.ISLAMLAND.COM

 

 

[1] Ібн Хіббан.

[2] Ібн Хіббан.

[3] Муслім.

[4] Ахмад – одне з імен Посланця Аллаха Мухаммада (мир йому та благословення Аллага).

[5] Ібн Хіббан.

[6] Ібн Хіббан.

[7] «Умда ат-Тафсір».

[8] Аль-Бухарі.

[9] Аль-Бухарі.

[10] Аль-Бухарі.

[11] «Сахіх аль-Джамі».

[12] Аль-Бухарі.

[13] «Тафсір аль-Куран аль-Азим», Ібн Касір.

[14] Ібн Гішам, “ас-Сіра”, (2/165); аль-Байгаки, “ад-Даляїль” (2/532).

[15] Клобук – висока монаша шапка.

[16] Ахмад.

[17] Аль-Бухарі.

[18] “Аль-Бідая ва ан-Нігая”, Ібн Касір.

[19] Аль-Бухарі, Муслім.

[20] Аль-Бухарі.